* * *
Хто за формою змісту розрізнював тло,
Зло з добром -- наче золото й срібло було:
Бо не вічне те й друге -- й закінчаться скоро
З нами разом, як вмрем, і добро все, і зло.

* * *
Із бузкової хмари на зелень рівнин
Увесь день осипається білий жасмин.
Я наповнюю келих, на лілію схожий,
Чистим розовим полум'ям -- кращим із вин.

* * *
Коли гурія келих наповнить вином
Й стане ложем нам луг, де трава з бур'яном, --
Якщо стану я думать, що є десь рай інший --
Хай мене оплюють і змішають з лайном!

* * *
В цьому світі не виросте правди росток;
Ще сюди не знайшла справедливість стежок.
Не вважай, що ти зміниш життя течію,
За трухлий не тримайся, людино, сучок.

* * *
Забувать стежку до харабату не можна;
Добру славу здобуть і за плату не можна.
Веселімось! Чеснот вже зносилась чадра:
У дірках вся -- накласти вже й лату не можна.

* * *
Живучи на землі, не грішив хто? -- Скажи!
А якщо не грішив, то чи жив хто? -- Скажи!
Чим Ти кращий мене, як мені на покару
Ти у відповідь сам зол звершив сто? -- Скажи!

* * *
Мого дзбана розбив, бешкетуючи, Боже!
Мені вхід в рай закрив, не мудруючи, Боже!
Життєдайну вологу на землю розлив --
Ти, мабуть, перепив, бенкетуючи, Боже!

* * *
Нехай келих порожній і осад на дні
Звідомляють про день, що зайнявся, мені;
Дуже часто напій цей гірким називають.
Якщо так -- значить, істина справді в вині!

* * *
Кожний молиться богу на власний свій лад,
Щоб не пекла вогонь пік, а райський зріть сад.
Лиш мудрець, осягаючи замисел божий,
Не лякається пекла і раю не рад.

* * *
Нарікань ми не шлемо й поклонів не б'єм;
Ми, на Господа милість надіючись, п'єм.
Гріх цінніший чеснот, бо повинен Всевишній
В милоседі і нам щось прощать навзаєм.