* * *
Якщо серце моє відіб'ється від рук,
То куди йому дітись? Безлюддя навкруг!
Кожен неук пихатий, розбещений дурень,
Як нап'ється, кричить, що Джамсид -- йому друг!

* * *
Сяйвом місяця в ночі роздертий поділ.
Виночерпію, швидше став дзбана на стіл!
І тоді, як вже нас на цім світі не буде, --
Осяватиме місяць все так же цей діл.

* * *
Я смарагдом трави і коханим обличчям
Тамуватиму біль, лікуватиму відчай.
Пив вино, п'ю вино і вино пити буду,
Бо інакше змарнуюсь в життя протиріччях.

* * *
У мечеть не за словом святим я прийшов
Чи вклонитись основам -- не з цим я прийшов;
Раз поцупив я тут килимок молитовний:
До дірок він протерсь -- за новим я прийшов.

* * *
Ми з найтоншого льону чалму продамо,
Ми й султана корону саму продамо;
Навіть гордість святош -- чотки дорогоцінні,
Хто б налив нам вина -- ми йому продамо.

* * *
Хоч мудрець -- не купець й не гендлює, проте
Без грошей і йому жить -- заняття пусте:
Попідтинню фіалка злиденна хиріє,
А в саду пишно роза вельможна цвіте.

* * *
Пий з достойним, що мудрий він і не скупий,
Чи з коханою вдвох цей іскристий напій.
Й не розказуй нікому, де й скільки ти випив.
Пий з розбором. Пий в міру. Із розумом пий!

* * *
В голові рій думок, хоч вони й не нові,
Та як висловлю їх -- буду без голови.
Лиш паперу цьому їх довірити можу.
Друзі -- о! -- недостойні довіри і ви!

* * *
Я б хотів із зрадливою нині проститись
Й для кохання нового всім серцем відкритись;
Я б хотів -- але сльози наповнюють очі,
Не дають мені сльози на іншу дивитись!

* * *
Коли пісню кохання почнуть солов'ї,
Із красунею випий, глянь в очі її.
Бачиш: роза розкрилась в любовнім шаленстві --
Вдовольни й ти, коханцю, бажання свої!