Пан Славцьо – то чоловік поважний, вже в літах, але ще при здоровлю – як вогир(1), хіба тілько той, що кобили хоче йно(2) один раз…на рік. А так всьо решта – при нім, навіть пам’ятає як сі називає.
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…

В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»

…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»

…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…

Природи не обдуриш…

Весна!..


07.03.2013

*- З використанням лексем місцевої говірки

1 вогир – огир (кінь);
2 йно (іно) – лише;
3 нинька – нині;
4 ґранатОвий -темно-синього кольору;
5 маринарка зі споднями – піджак зі штанами;
6 скарпетки – шкарпетки;
7 обцас – каблук;
8 вустілка – устілка;
9 наглий - терміновий;
10 ніц – зовсім;
11 вироблєют – витворяють;
12 тутка - тут;
13 памнітаєш – пам’ятаєш;
14 п’єтка - п’ятигривнева купюра;
15 на публИку - безсоромно;
16 певно шо – напевно;
17 мнєкий - м’який;
18 гет – геть;
19 моцний – сильний;
20 коліжанка – колежанка.