ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.19
21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.
Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії
2024.05.19
18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.
В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
2024.05.19
15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под
2024.05.19
13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове
2024.05.19
12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність.
Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться.
Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами.
Правду можна скомпілювати так,
2024.05.19
11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
2024.05.19
09:09
Кажеш, з Чорноволом за столом
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
у буфеті Ради сьорбав зупу?
В'ячеславе, що ж Ви це лайно
не втопили у тарілці супу?!
19.05.24р.
2024.05.19
06:04
Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
2024.05.19
04:20
Открытое письмо Артуру Курдиновскому
Артур Дмитриевич,
меня смутили и даже весьма огорчили Ваши последние по времени публикации.
Несколько цитат.
О русском языке - «свинособача мова» («Народу, отрезающему головы»).
Однако в миру, как говорится, Вы об
2024.05.19
02:31
У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.
Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
2024.05.18
20:22
Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантом
2024.05.18
18:30
Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.
Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом
2024.05.18
11:26
Шановна редакція майстерень!
Чому видалено мій допис-відповідь гундарєву і при цьому його юрко-гав залишився не тронутим? Це така вибірковість? Я маю свою думку щодо гундарєва і дорофієвської і висвітив це без порушень правил сайту. гундарєва дуже зачипт
2024.05.18
06:42
Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
2024.05.18
05:41
– Крок у небо.
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
– А далі що?
– Тиша.
Більше такої не буде ніде.
І тільки вітер купол колише,
навіть двигун літака не гуде –
тиша.
Тут горизонти зовсім інакші,
2024.05.18
01:39
Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.
Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
Творча зустріч (гумореска*)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Творча зустріч (гумореска*)
Пан Славцьо – то чоловік поважний, вже в літах, але ще при здоровлю – як вогир(1), хіба тілько той, що кобили хоче йно(2) один раз…на рік. А так всьо решта – при нім, навіть пам’ятає як сі називає.
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
Десь з місяць тому випровадили го на пенсію і як нагороду за 40-літню роботу подарували білєт до сільського клюбу на творчу зустріч з якимсь дуже знаним – в сусідскім селі – поетом.
Ото якраз нинька(3) на трету годину мала бути та знаменита подія.
Пан Славцьо вбрався в нову, куплену ще в совєтські часи за 70 рублів ґранатòву(4) маринарку зі споднями(5), синову, на два розміри більшу, але зато з усіма ґудзиками, сорочку, вивернув на другий бік і знов натягнув на ноги трохи подерті на грубім пальцю скарпетки(6), і взув чорні, з підбитими обцасами(7), мешти, в яких щонеділі і на великі свята ходив до церкви. Щоб вітер не куйовдив його дорогоцінної, як на нині, шевелюри у п’ять волосків, з яких три зачісувалося направо, а два – через проділ – наліво, витягнув зі шафи ще в нафталіні фетрового капелюха знаної колись фабрики, яка вже кількось там років замість капелюхів робить вустілки(8) до гумаків, і насадив на голову. Бо до церкви, як порядний українець, вбирає тілько кашкета, який дуже пасує до вишиваної американськими нитками сорочки.
- Ганю, я йду на творчу стрічу, то можу прийти пізно. Але їсти схочу, – кинув через прочинені до кухні двері жінці, яка скубала курку. Та не дочула його слів, але махнула мокрою з прилиплим пір’ям рукою:
- Йди, йди…
В клюбі вже було богато – може, з двайцятеро – людей, переважно Славцьового віку, в більшості - жінки. Добре, що то іно початок березня, роботи наглої(9) на господарці ще нема, бо скоро – ого-го – як правдиве тепло впаде на голову, то де там буде до поезиї.
Пан Славцьо сів собі на першому ряді, щоб добре було чути і видко.
Поет якраз вийшов на сцену і зразу зачав читати, і то так файно, молитовно, але ніц(10) незрозуміло.
Люди спочатку прислухалися, потім потроху почали куняти, але коли поет оголосив, що зараз прочитає троха еротики, народ жваво загомонів, бо вже тепер кожна бабця на селі знає з телєвізора, що то таке є. І при тім таке вироблєют(11): і хлопи з бабами, і баби межи собов, і, най Бог боронит від такого паскудства, хлоп з хлопом.
Але поет так лагідно, піднесено, зі замруженими очима, не заглядаючи до паперів (яку то чоловік пам’ять має(!), а тутка(12) часом не памнітаєш(13), де запхав сховану від жінки п’єтку(14) на папіроси) деклямував тоту еротику і коли дойшло до: «Її гарячі циці товкли його по пиці», пан Славцьо почув такий експльозивний крик, що ледве не впав зі стільця:
- Людоньки! Та ви чуєте, що той хлописко пашталакає між порєдних жінок?! Та де то хто коли видів, жеби отак-во, на публúку(15), жінка цицки хлопові показувала?! – кричала розчервоніла Пріська-Євка Непороччиха. – А тьфу на тебе! Поета задрипаний!
Решта народу аж роти пороззявляли від такого монологу односельчанки. Жінки переглядалися межи собов мовчки, а кілька хлопів задоволено посміхалися, позираючи скоса на своїх жінок, чи теж не зароблять по пиці але вже руков певно шо(16). Проте видимої агресії не виявила жодна. Бо то йно слова, і не грубі, а «цицька» таки зовсім мнєке(17) слово, бо ж кажуть: «Аби тобі жаба цицьки дала!»
Непороччиха зірвалася зі свого місця і з гонорово піднятою головою подалася до виходу, кинувши позад себе: «А ноги моєї більше не буде на таких безстидствах!»
Поет стояв розгублений і не знав, що має робити. Трохи оговтавшись,
подякував решті людей і на тому свій виступ закінчив такими словами:
- Шановне панство, я перепрошую, якщо когось образив, але й не думав того робити, та коли ті цицьки такі страшні, то повирізаю їх гет(18) з того вірша, а лишу тілько хлопа зі здивованою пикою…
Зала доброзичливо зашуміла, бо ж декляматор таки вибачився, хоч і не було за що, а чоловіки, ніби змовившись, і відчувши мовчазне схвалення своїх жінок, підбадьорили зніченого автора: «Та не вирізайте, пане, бо шо то за жінка без цицьок. Який хлоп захоче з таков жінков робити тоту еротику…»
…Пан Славцьо виходив з клюбу, натхненний почутим, і думав: «Яка то велика сила поезиї: ніц не видиш, тілько чуєш, а вже хочеш скорше додому, до своєї Гані. І навіть їсти ся не хоче…»
…А в той час, як пан Славцьо подумки вже відчував тепло рідної Ганиної пазухи, у хаті Пріськи-Євки Непороччихи творилося щось неймовірне. Кіт Мацко, що ніжився на знадвірнім підвіконню залишками ще скупого березневого проміння призахідного сонця, відчув, як шибки нагло почали дрижати, і то щораз сильніше, а з хати доносилося чимраз моцніше(19) рипання канапи впереміж зі знеможеними зойками господині: «О, мій солоденький… о, мій котусику… ше хочу троха тої еротики… ше троха…»
Кіт Мацко не втямив, шо сі діє, не допетрав значення млосних господининих слів, але відчув якийсь незрозумілий приплив котячої енергії, солодко потягнувся, зіскочив з підвіконня на ще вологу від недавнього снігу травичку, що вже почала оживати, випускаючи першу рунь, та прожогом кинувся шукати свою коліжанку(20) - сусідську кицьку Мацьопу…
Природи не обдуриш…
Весна!..
07.03.2013
*- З використанням лексем місцевої говірки
1 вогир – огир (кінь);
2 йно (іно) – лише;
3 нинька – нині;
4 ґранатОвий -темно-синього кольору;
5 маринарка зі споднями – піджак зі штанами;
6 скарпетки – шкарпетки;
7 обцас – каблук;
8 вустілка – устілка;
9 наглий - терміновий;
10 ніц – зовсім;
11 вироблєют – витворяють;
12 тутка - тут;
13 памнітаєш – пам’ятаєш;
14 п’єтка - п’ятигривнева купюра;
15 на публИку - безсоромно;
16 певно шо – напевно;
17 мнєкий - м’який;
18 гет – геть;
19 моцний – сильний;
20 коліжанка – колежанка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію