ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2024.06.14 23:32
Я кину вудочку
по той бік Всесвіту,
По той бік розуму,
по той бік серця,
По той бік розпачу,
по той бік лиха,
Яке говорить нам
крізь море тихо.

Олександр Сушко
2024.06.14 21:02
У Юрка проблема: геморой! Непростий - прозово- поетичний! Бо дружок у нього - sexsy-boy, Смертний гріх для хлопців - справа звична. Зразу видко - жевжики - рідня, Та й живуть удвох в сміттєвім баці. Хвалять одне одного щодня, Так і мусить бути у

Володимир Каразуб
2024.06.14 20:36
тому що потрібно вірити хоча б у щось.
Читати псалми над головами і зливати розтоплений віск,
Говорити про те, що фігурки — це те, що тобі здалось,
Про тонку павутинчасту форму страхів, які запеклись
На воді.
Неодмінно потрібно вимовляти чиїсь імена

Самослав Желіба
2024.06.14 18:58
ЗОРЯ. ДОБРА БАГАТО В ЦЬОМУ СЛОВІ
Добра багато, а ще більш любові,
Такої що обійме цілий світ,
Мов руки матері й весняний квіт.
            А що лишилося від нього?
Де? Який в нім слід?
Воно ростануло, як ранок,
Як ранок, що обернувсь днем…

Козак Дума
2024.06.14 16:19
Аби людина отримала повну свободу – вона повинна померти…

Іван Потьомкін
2024.06.14 12:16
Це потім про раббі Тарфона йтиме слава,
Що схожий він на піраміду із горіхів:
Торкнись - і покотяться вони ураз.
А йшлось про те, що притьмом добував він
Із священних книг те, що учні просили.
Але це потім. А поки що був він скупердяй.
Раббі Аківа

Світлана Пирогова
2024.06.14 10:10
В мою весну тендітну тихо стукав,
Як краплі-перли юного дощу.
У подумках душі тягнулись руки,
І сонця проникав крізь землю щуп.

В мою весну проходив лабіринти.
Окрилений ти птахом прилітав.
Гігантське небо квітло гіацинтом

Юрій Гундарєв
2024.06.14 09:08
Пописюн


Учора прочитав новий твір Олександра Сушка, який, на жаль, швидко розчинився в інтернеті. Але запам‘яталося ключове слово - пісюн.
Варто наголосити, що погляд Сушка-художника рідко піднімається вище пояса (жона взяла за шкабарняк, задрав хво

Віктор Кучерук
2024.06.14 05:21
Від такого конфузу
Червонію й журюсь, –
Вчора зрадила Муза,
Не з’явившись чомусь.
Не дотримала слова,
Залишила в ганьбі, –
Тільки біль підшлунковий
Відчуваю в собі.

Артур Курдіновський
2024.06.14 01:09
А ти переможеш! Я знаю!
В жахітті розтрощених снів,
Мов птах білосніжний, Ізраїль
В облозі брудних дикунів.

Тобі дуже боляче, гірко...
Історія пише рядки.
Засяє Давидова зірка

Євген Федчук
2024.06.13 19:57
Розходився дід Свирид, весь двір його чує.
Вранці прогулятись в парк чинно чимчикує,
Аж за столиком сидять уже випивохи,
Вже й півлітру розпили, зосталося трохи.
Де вони грошей беруть? Коли устигають?
Чи то ніяких турбот більш в житті не мають?
Тож

Артур Курдіновський
2024.06.13 16:53
Тому, кому нема ще сорока,
Однолітку сказав би я багато!
А я мовчу. Бо краще - написати...
І до паперу тягнеться рука.

Та не потрібні ті чужі зізнання
Тому, кому нема ще сорока,
Коли в словах останнього рядка

Світлана Пирогова
2024.06.13 09:00
Червоний водоспад трояндовий стікав -
То Муза із колючими шипами.
Її теплом торкала сонячна рука,
Пливли назустріч хмари в білій парі.

А я була твоєю Музою у снах,
Пелюстками лягали поцілунки.
В трояндові бутони ласку пеленав

Микола Соболь
2024.06.13 08:18
Під вікном скорушина стрічає жовтневу зорю,
і злітають поспішно з холодних небес зорепади.
Про осінню красу все частіше тепер говорю,
дістаю недописані вірші весною з шухляди.
Саме час їх убрати, прикрасити всі в оксамит,
загорілись дерева у пущі, на

Віктор Кучерук
2024.06.13 04:51
Нарешті тихо в небі... На землі
Димить лише зруйнована споруда
Та іскорки спалахують в золі,
Де, в гурт зібравшись, плачуть мирні люди.
Кружляє попіл і відчутно гар
В розпеченім пожежею повітрі, -
Мов пам'ятник - обвуглений димар
І бита цегла, як

Ярослав Чорногуз
2024.06.13 04:04
Цілує смерть північна зелень гаю...
Невже у Лету канемо от-от?!
Від цих думок всього перевертає,
Осотом клятим заросте город?!

Із України лишиться окраєць,
Все інше божевільний ідіот
Собі навік в полон позабирає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Проза / Есеї

 Крижане поле
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно провести час і втамувати свій рибацький азарт. Колективна надія поласувати невдовзі свіжою рибкою, незважаючи на численні попередження у пресі, по радіо і телебаченню, про небезпеку риболовлі на весняній кризі відкритих водоймищ, взяла верх над обережністю і здоровим глуздом.
Зважаючи на теплу, сонячну погоду, багато хто з місцевих мешканців узяв із собою дружину чи навіть дітей. Оскільки з кінця зими лід стає крихким, окремі рибалки старалися не відходити далеко від берега і попереджали інших про небезпеку можливого раннього купання у крижаній воді, але їх мало хто слухав.
– Все буде добре! Скоро будемо ласувати шашликами зі свіжої рибки, – запевнив оточення неприємним голосом чинний голова місцевої організації мисливців та рибалок, ведучи за собою подалі від берега переважну більшість ватаги і тримаючи під пахвою цілий снім вудочок для підлідного лову. При цьому, ніхто не звернув уваги на те, що перед цим він щось тихо кинув своїй дружині і та, взявши за руку їх малу дитину, повернула до суходолу.
І дійсно, все було добре: яскраво світило лагідне весняне сонечко, дзвінко співали перші пташки, а невдовзі почулися поодинокі вигуки захоплення щасливців, яким уже поталанило спіймати першу рибу. Це ще більше заохотило решту натовпу, який наперебій посунув весняною кригою далі від берега, де клювало краще. Навіть скептики, серед яких був і попередник голови місцевого товариства мисливців та рибалок, вимушені були притихнути, а потім і зовсім замовкнути.
Чоловіки ловили рибу, жінки їм допомагали, а діти гралися тут же на кризі. Таке піднесення продовжувалося кілька годин поспіль. Найвезучіші вже почали збирати до кошиків свій улов та збиралися додому.
Несподівано десь із глибини, з-під самих ніг, долинуло якесь підозріле потріскування і на кризі почали з’являтися ледь помітні тріщини. Найобережніші стали збирати свої снасті і закликали інших мерщій вибиратися на берег. Однак, невдовзі тріскотіння затихнуло, а риба стала клювати ще інтенсивніше. Тому ті заклики скептиків не мали успіху і тільки окремі з них все-таки попрямували до берега. Але ватага помітно притихла, вслухаючись, чи не затріщить де знову.
Раптом тишу розрізав сильний тріскіт. Велике крижане поле, на якому знаходилася переважна більшість людей, відкололося від прибережного крижаного масиву і стало віддалятися у напрямку середини водосховища. Течія під кригою була настільки сильною, що буквально за кілька хвилин між льодяним полем і берегом утворилася смуга чистої води у кілька метрів, яка продовжувала збільшуватися кожної миті.
Сталося це так швидко і несподівано, що ніхто не встиг переміститися на прибережний лід. Декільком сміливцям, які кинулися прямо у воду, усе ж удалося видряпатися на крижану поверхню з протилежного боку, хоча й мокрими.
– А я попереджував! – несподівано пролунав не менш неприємний голос попереднього очільника товариства місцевих рибалок, дружина та двоє дітей якого якимось дивним чином теж опинилися на березі. Та на цю обставину також ніхто не звернув уваги. Натомість його підтримали менш чисельні, але не менш голосисті, однодумці.
Проте прихильники ще чинного голови, повноваження якого добігали кінця буквально найближчими днями, не дали на поталу свого ватажка і поміж обома таборами зав’язалася запекла сварка, в процесі якої сторони намагалися з’ясувати причини виникнення такої ситуації. При цьому, одні звинувачували інших, а ті, в свою чергу, відповідали їм тією ж монетою.
Поглинутий процесом з’ясування винних, натовп не звертав уваги на те, що крижине поле відносило все далі і далі від берега, а від нього поступово стало відколюватися все і більше уламків, які неслися течією униз за водою. Не зупинило цієї полеміки і те, що під час одного із таких розломів близько десятка людей опинилося на відокремленій крижині, а кілька з них упали у воду.
Лише маленька купка людей стояла осторонь і сумно спостерігала за тим, що відбувається, і лише один із них ліг на край залишків крижаного поля, намагаючись за допомогою своєї вудки допомогти невдахам вибратися на її поверхню. Потім інший зняв із себе куртку, під якою була яскрава футболка, прикріпив її до своєї вудки, підняв над головою і став енергійно махати нею, аби привернути увагу тих, хто міг би їх побачити і надати таку необхідну всім допомогу.

19.05.2024, СВ





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2024-05-19 13:59:56
Переглядів сторінки твору 99
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.955 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.905 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.06.14 16:31
Автор у цю хвилину відсутній