На своїм підвіконні ми посадимо стрункий очерет,
Що виросте високим-високим і верхом своїм
Лоскотатиме стелі живіт, коливаючись.
І од того в квартирі буде чутним вітер озерний,
І на стелі зобразимо по вологій штукатурці
Місяць і зорі,
А темної ночі у темній кімнаті ми будемо думати,
Що за очеретом нашим озеро сховане
І достатньо лиш відхилити стебла ламкі,
Щоб угледіти темне вечірнє плесо
І почути плюскіт риб, що не сплять ще.
І наступної ночі ми подумаємо,
Що кімната наша - то і є озеро,
Котре ми ховаємо од світу цілого
За своїм підвіконням з очерету,
І самі ми – риби з тілами дзеркальними,
Що виплигують часом з плеса свого, щоб на світ подивитись.