Я в ронделях не тумкаю. У даному випадку якось самочинно поєднались-переплелись 2 способи римування, до яких додавсь додатковий рядок, щоб 2 фінальних не здавались самотніми або відірваними від попередніх за рахунок зміни настрою літературного героя.
У нього зникло бажання писать порівнювать, фантазувать-викаблучуватись, бо його захопили духовні емоції. Все ж крутиться і працює не просто так. Воно не могло виникнуть ні сіло-ні впало.
Навзаєм :)

І не виника бажання купувать землю, ділить, щось на ній возводить (якісь там побутові споруди-гаражі-басейни), силувати, а натомість виника бажання любить цю землю, а головне - не забувать, завдяки Кому це все існує...

Десь так :)

А що діється під вікнами житлового фонду столиці, заселеної новоприбульцями? Оселяються на якийсь термін, бо потім непомітно (без хур, якими возять меблеві гарнітури та усілякий крам) зникають, якісь тимчасові нові городяни, з яких не всі мають уяву про людське співіснування, бо, напевне, мешкали у хоромах тих селищ або райцентрів, з яких виїхали шукать роботу. Бо жити треба. Нові робочі місця таксистів і перевізників на 'ланосах' і мікроавтобусах у столиці є. Нема їх на більш гонорових посадах, але когось з киян можна посунуть, якщо є якась 'рука' земляка (однопартійця, якщо готуваться до інтегрування масштабно) у владі. За законами якоїсь циклічности повернулось, але чомусь у спотвореному вигляді, старе. І раніше київські підприємства комплектувались новоприбульцями. Та тепер тих фабрик-заводів-пароплавів нема. Самі офіси та новобудови.
У вірші настрій життєствердний.
Війни ж нема. Ми не араби, араби - не ми.

У поєднаннях створюється щось нове. Оксіморони відіграють певну роль у створенні нових образів, у яких начебто поєднується те, що ніколи не єдналось.
"Зимова пожежа", "морозні підпали", чистота аспідного кольору тощо.
Звичні метафори, так само як і буденної властивости свята нічого цікавого та нового в собі не несуть. Вони лише затягують у своє коло.
Дякую за спостережливість :)

За святами звичайного буденного змісту можна ходить на "стометрівки" столиці, обласних і районних центрів або у світ поеії, філіал якого тут.
Мало не щодня якісь і чиїсь віншування. Та ніхто нікому не налива... А є, за кого і за що.
А от достеменно світлі свята - инша справа, навіть за тих самих умов. Буде кагор.
Щасти :)

Можливо, ці описи-опуси настільки метафоричні, або в них така кількість образів, що останні потребують додаткової читацької уваги. Видавці та режисери столичних театрів поки що своєї не приділили :)

Напевне, спонукає лише до Ваших (і читацьких загалом) філософських роздумів, бо мої віршовані іноді сприймаються як "філософські". Саме в "лапках".
Щоправда, про це доводилось чуть лише одного разу.
Я не прибічник однобокого сприйняття будь-якого явища. Можливо, таке сприйняття є джерелом моєї авторської філософії. Якщо це саме вона :)