може. але не хоче)))

може. але не хоче - це ще гірше, ніж хоче, але не може :)))

ну не всі ж мрійники-оптимісти, ЛГ дозволено все, навіть бути реалістом)).
навіщо штучні посмішки, якщо настрій тут ні до чого?)

успіхів навзаєм! :-)

А, і ще. вірші пише автор, а не ЛГ, якщо твір не про письменника чи поета, не слід всіх авторів утотожнювати з ЛГ). Власне, саме в цьому вірші ЛГ - збірний і його настрій не описано. Описано лише ставлення автора до ситуації, а це - суто авторське право: категорично чи ні вирішувати йому. Адже тільки автор, в силу задуму, знає достеменно, про які чудеса йдеться, який зміст він заклав у це слово, як і у всі інші слова ( при умові, що це зроблено продумано), читач може лише перенести відчуття від прочитання на власний світ і судити суб'єктивно.

Навіть, якщо автор ( тут не ЛГ, який і так посміхається де треба і де не треба) теж усміхнеться, чуда не станеться, бо суті справи це аж ніяк не змінить, глобальну проблену важко вирішити зміною настрою.

Про що б не писав автор, він пише про самого себе - так колись мене переконувала Ніка Новікова, порадивши прочитати книги кількох десятків герменевтиків. Здається, переконала. ))

не згідна. бо що тоді, якщо автор пише про зайчика чи котика, то він зайчик і котик? ;-))

Читала десь такий вислів: якщо не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них.
"Так! Я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись..." - за Вашою логікою Леся Українка теж легковажно посміхається де треба і не треба...
Як на мене, то вже хай і "зайва" посмішка ніж насуплені брови. Ідеш по місту - стільки злих і насуплених облич. Кажуть, життя важке, а коли воно було легке? Живеш, руки-ноги цілі - от і дякуй Богу за кожну мить, і не суди іншого за посмішку, бо ти не знаєш, а може це посмішка крізь сльози...
Можна наводити ще масу аргументів "за" посмішку, але чи треба?...

А при чому тут Леся Українка?

Мова йде про окремо взятий вірш.

ви пропонуєте робити, як то кажуть, добру міну при поганій грі), тобто писати тільки веселі і безтурботні вірші, хай там що? мовляв, у нас в державі все погано, але сонце світить, пташки щебечуть, ми їмо, ходимо, дихаємо, а що більше треба людині, ха-ха-ха?)

що ж, але тут справа не в настроях, а в смаках. вам таке подобається, пишіть.
я так писати не буду.

Перечитайте, будьте ласкаві, Вашу попередню відповідь на мій коментар, зокрема про посмішки, "де треба і не треба", і тоді зрозумієте до чого тут цитата з вірша Лесі Українки. А вже тотожність її ЛГ з особою поетеси у цитованому хрестоматійному вірші, думаю, Ви не будете заперечувати.
А щоб чудо відбулося треба вірити, або хоч припускати його можливість, бо інакше навіть коли воно відбудеться автор/ЛГ (як собі виберете)і не помітить його, бо не хоче.
Кожен пише, як відчуває. Якщо ви відчуваєте так - це не означає, що я маю відчувати теж так. І навпаки. Чудо - категорія метафізична. Говорити категорично про речі, про які так мало відомо - принаймі самовпевнено, а тому викликає іронічну посмішку.

уважно перечитала ще раз. мої слова "тут не ЛГ, який і так посміхається де треба і де не треба" означають, що авторка (у даному випадку я) не є літгероєм, осільки літгерой - збірний образ, який усміхається де треба і де не треба. А ви як зрозуміли ці слова?

та ясно, що у вірші Лесі Українки її ЛГ - це сама поетеса.

ваша теза про зміну ставлення - загальновідома, я прекрасно все розумію.
але розуміти - не означає прийняти. є речі, які неприйнятні принципово.
ніяким чином не зазіхаю на ваше право думати і чинити згідно з вашими принципами.
і вважаю, що інші не повинні чинити так само щодо мого права. кожна людина має право думати і висловлювати власну думку і погляди.

і не я почала когось до чогось закликати, а ви, написавши коментар до вірша:
"Може так категорично не варто про чудеса... Ніде? Звідки ЛГ може це знати? Просто настрій у ЛГ на хвилину написання вірша такий чорно-хмарно-вовчий... От коли чудо станеться - ЛГ посміхнеться і вийде зі свого сумного настрою.:)
Успіхів!"
Адже це ваше судження суто суб'єктивне. Не всі так сприйняли вірш, як ви. Тому я і написала, що і вам не варто бути такою категоричною і судити на підставі вашого власного сприйняття. Звичайно, це ваше право, як і моє - не погодитися, маючи власний досвід і бачення світу.

"Говорити категорично про речі, про які так мало відомо - принаймі самовпевнено, а тому викликає іронічну посмішку."
перефразувався ваше ж тверження віповім: говорити про речі, які ви не розумієте або не зрозуміли -"принаймі самовпевнено, а тому викликає іронічну посмішку.")

Одним словом - непорозуміння. Коментатор зрозумів так, як зрозумів, і цим щось завинив авторові. Автор теж своєрідно зрозумів коментатора, - і пішло поїхало.
Вибачайте, Яно, я жодним чином не збиралася Вас повчати.
Просто вірш Ваш був такий безпроствітний, що хотілося поспівчувати, розрадити, допомогти. Очевидно не в ту хвилю і не з тими словами нагодилася.

та нема за що вибачатися, не порозумілися, буває.
:-)

дякую,звичайно що будуть, якщо були і є. а в даній ситуації я б не була такою впевненою, але сподіватимемося на краще :-)

автору віри не позичати, як і більшості людей. А от літгероям я б краще побажала щирості перед самими собою, відповідальності і хоч би краплі дієвості ).

а літгерої (героїни та героїні) :) повністю знаходяться під впливом автора, і без нього вони ні до чого не здатні, навіть існувати :)))

звичайно, ставлення автора завжди присутнє. але це не означає, що все у вірші про автора. та й може бути не один лг, а декілька. а ще є такий персонаж як "від автора")