ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 50. Мала антологія ночі.(вибрані тексти Поетичних Майстерень).
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мандри в космосі 50. Мала антологія ночі.(вибрані тексти Поетичних Майстерень).
(спроба абсурдної аналітики)
Я Анонім
Аналогії…
…щось колись подібне, те саме… відчував, переживав… писав-малював…
Аналогія – один із стовпів світобудови, відправна точка процесу пізнання, а логічний аналіз будується за принципом подібності зовнішньої … відтак і внутрішньої…
Подібні слова складаються в подібні речення, і ми думаємо, що аналогічні переживання колись відчував поет… Але ця ілюзія інколи виливається в непорозуміння, і… здавалось би, тлумачення очевидної реальності кількома людьми є кардинально різними, але ж скільки й абсурду завдяки принципу аналогії, який веде до того непорозуміння, та, здавалось би, як мало треба для гармонії…
Усвідомлюючи можливість такого нестикування, починаю аналіз простору «ночі» в Поетичних Майстернях за принципом аналогії…
Іван Низовий «Триптих». Однієї цьогорічної зимової ночі він навів на думку зробити такий аналіз. Ось:
Іван Низовий (1942 - 2011)
Триптих
1
Снігів неміряні полотна
Зима вибілює. Крайнебо
Рожевіє, неначе лиштва.
2
У пухкій кучугурі постелі
Сховались кімнатні собачки.
А я сигаретою гріюсь.
3
Настільна лампа – соняшник нічний.
Мої думки – над соняшником бджоли.
Зимове літко у моїй оселі.
2001
І снігу за вікном… кімнатні собачата скавучали (насправді жалібно нявчали котенята…) – хотіли кави, не давали забутись сном (минуло лиш півночі) і чекати, коли зашаріє “крайнебо” - все одно, що скавуліти в унісон… іду зігрітись кавою, як Іван “сигаретою” … щоб поставити свідомість на місце і вкласти спати своїх котенят (собачат) і… заховавшись в літо фотошопу…
Але Іванові собачата, хоча й тихо, і там, в фотошопі, не давали спокою: чи то тих “собачок” Іван мав на увазі, що я перетворив на котенят? А мо, це ті, що їх має на увазі Галина Фітель. Ось:
Галина Фітель (1965)
Собака на сіні
Маленька собака на сіні
живе у великій людині.
Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Не просить ні їсти, ні спати.
Щоночі приходить під хату
і вперто шепоче на вухо:
не дам, не дозволю, не слухай.
Не хочу, не будеш, не пущу
нічого ні в серце, ні в душу.
Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
2010
І на кішку теж переводить розмову:
…Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
Як і я (коти все ж ближчі моїй свідомості), тому що вона (і я) не хочемо бути, як собака на сіні, а про кішок навіть сіреньких так не кажуть… хоч березневими ночами вони (коти) лементують… куди тій собаці, що в Галини Фітель:
… Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Ще може бути, що Іванові собачата це ті пси, що їх має на увазі Олег Завадський. Ось :
Олег Завадський (1968)
* * *
Мов пси на місяць, виють по ночах
Булькатих жаб зелені легіони.
Либонь, їм теж чогось не вистача, –
Завжди в усьому є свої резони.
Торішнє сіно пахне полином,
І злий комар настирливо дзизкоче.
Я розібрався б з ним уже давно,
Але нехай ще нерви полоскоче.
Його сопрано тішить самоту,
Без нього ніч позбавилася б змісту.
Він допоможе спекатися дум,
Що вже стомили пошуками істин.
До того ж говорив колись Платон:
Усі думки – лиш тіні та відлуння...
Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні.
1999
Вони …на “місяць виють по ночах” (Олег Завадський), а Іван пустив їх у, ” у пухку кучугуру постелі” … і Олегу не завадить більше оптимізму, а то його:
…Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні
звучить якось наче в унісон, подібно тому, як його ж “…пси на місяць виють по ночах” …
Але, може, Іван Низовий мав на увазі справжніх, живих “собачок” … І я знаю, для прикладу, одного такого
розумненького песика Тобіка, що сідає на стільці поруч своїх господарів, немов людина, і передні лапи ставить на стіл… Мені чомусь здається - інколи й спить у ліжку разом із тими людьми…
Наступна ніч вписується в аналоговий ряд кольором та смаком:
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині… (Людмила Калиновська)
І якщо з Іваном Низовим (хай десь там, в світах інших) я ще сподіваюсь на порозуміння, то Людмила, здається, мене не зрозуміє… хоч ніч (і певне, солодка) у її «Сливах» присутня, бо вона продовжує:
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
але смаком наші сливи-ночі інші (а ночі, може, й не дуже). Ось:
Людмила Калиновська (1968)
СЛИВИ
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині
присмак
гіркучий
і як на лихо
посеред літа
глянуть дими
невинними
що зарано
чекають на втіху…
Ранки приємні
ніжаться у простирадлах
і любов
як сльоза на обличчі...
як освідчення
що у конверті приватні
із різницею
до класичного…
наче розмова –
чужа
кардинально-інша
в сором уже
розповісти ночі…
я – закохалась
конвалією і віршем
що розкажуть
усе для охочих...
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
я остання із літа
лишилася мавка...
А зоря…
хай іще
почекає…
серпень 2012
А мої… Ось: Сливи сині сливе* ніч, темні зверху, в нутрі – мед… тугі перса, ледь-ледь зрілі, і уста пругкі й солодкі, наче сливи перезрілі…
І зранку:
– Чого хочеш на обід , любий?!
– Вареничків, кохана, із сливами (і на умі сметана)!
* сливЕ … - донедавна це слово у моїй свідомості ідентифікувалось як дієслово (як і у мові російській), аналог слова, видається, має славу … Але сли, слива і сливе поряд у Великому тлумачному словнику, і я для себе «відкрив Америку», сливе - це прислівник, який означає: те саме, що майже. Отже: сливи сині майже ніч… а в моїй свідомості уже склався усталений стереотип (видаються, мають славу…) солодкої літньої ночі кохання… Хай щоб там казала Людмила Калиновська, – якщо сливи – на умі у мене завжди сливові вареники у сметані…
Раніше сказав би, що Іван Гентош сливе пародистом… тепер знаю, що слід казати … сливе пародист, але бачу – не сливе, а таки справді є пародистом, а сли (якщо) пародія це аналогія, хоч і іронічна… і сли йдеться (в даному випадку) про ніч - то це те, що мені треба… В пошуках нічної аналогії зустрів подвійну аналогію… а ще реальна ніч за вікном…
Василь Кузан у своїй “Шоста тридцять...” будиться роздвоєним… І мені так часто буває: той я хоче назад у сон в сливову ніч, а інший - хоче кави, кави, кави! Щоб усвідомити, що, що ти далеко… і, і я хочу того ж, що і він, - зробитись одним я і при тому безконечно любити тебе (її)… Сюжет насправді абсурдний… абсурдний через Василеве небажання (і моє – ще кави не пив) навести логічний порядок своїй ранковій дійсності. Ось:
Іван Гентош (1957)
« Не пів на шосту! » пародія
Василь Кузан
поезія “Шоста тридцять...”
"Спочатку прокидається мій друг.
Він устає, потягуючись, і одразу
Починає настійливо вимагати тебе.
Його непереборне бажання проганяє сон.
Я прокидаюся, але встати не можу –
Мушу заспокоїти друга, бо інакше
Він стоятиме над душею цілий день
І заважатиме працювати.
Звичайні слова на нього не діють.
Він ніяк не хоче розуміти того,
Що ти далеко…
І лише переконливі аргументи про те,
Що ми скоро побачимося,
Бо і я хочу того ж, що і він,
Змушують його заспокоїтися.
І лише тоді
З ліжка встаю я.
На годиннику шоста тридцять."
Але ось, не вникнувши (зрозумівши, що 1+1=2 та не усвідомивши, що два мінус один дорівнює нуль, бо один додати один дорівнює …один…) в абсурдну логіку Василя Кузана, що о шоста тридцять позбувався власного спросоння… Іван Гентош, очевидно, любитель арифметично-логічного порядку (певне і у снах), не дрімає. Ось:
Відкрию очі – тихо… І молю,
Щоб друг не чув – бо спíзню на роботу.
А він такий цінитель стилю “лю”!
Він має час, здоров’я і “охоту”…
А я – катмá! Голитися і душ,
Все по секундах – бутерброд і кава…
Як встати з ліжка? Дзуськи – кроком руш!
Така щоранку невесела справа…
А ти далеко. Як йому вдовблю?
Не хоче й чути бéстія проклята,
Ні совісті не має, ні жалю –
Такий невтомний, як солдат на чáтах.
Яких я тільки не знаходив слів,
І аргументів – ледь не виліз з шкіри!
Таке йому про вечір я наплів…
Та заспокоїв – схоже, що повірив.
А в мене цілий день – нелегкий труд,
Кручусь як білка – план, проблеми росту…
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту!
26.10.2011
І очевидно Іван ніколи такого абсурду не переживав, бо іронізує: “а я – катмá! Голитися і душ”, та ще “ а в мене цілий день – нелегкий труд “ … Якщо ж все розуміє (Іван), то все ж таки не усвідомлює, коли іронізує…
Не знаючи, чи то жаліти Івана, чи радіти за Василя, бо моя логіка вималювала ще абсурднішу логічну схему, в якій Василь, читаючи Іванову пародію, жаліє Івана (що той такого не переживав) , а Іван підсвідомо (насправді) знову ж таки жаліє себе самого (Ґемінгвей (словами Джона Донна) сказав: “…не питай по кому подзвін, він по тобі”, а маючи на увазі себе самого, додам - навіть і тоді, коли то ти дзвониш сам…), бо:
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту! (Іван)
І ніяких тобі глюків… А що то за поет без галюцинацій? Так - пародист…
А що, вже досить непорозуміння, аби текст вважався “спробою абсурдної аналітики”, чи ні? – Мало! Продовжимо далі… Про Анатолія Криловця впевнено кажу : Анатолій сливе пародист (випливає хоча б з того, що він свій твір пародією не називає)… узявши у Василя Кузана дев’ять рядочків як епіграф, написав. Ось:
Анатолій Криловець (1961)
***
Намалюй хоч лівою рукою
Нашу зустріч, літо і зірки.
І щоб гомоніли десь далеко
Бузьки... А у спокою дірки.
… Якби
Ти була далекою, чужою
Я б тебе так віддано любив…
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину.
Василь Кузан
Як розпише ніч небес узори,
В голові лівіють враз думки.
І мені здається: то не зорі –
А звабливі молоді дірки,
І руді, й колючі, ніби сіно,
П’янко пахнуть небом й молоком.
Почергово клав би їх на спину
І кохав би довго отако…
«Місьйонере, – в сміх лелеки мудрі, –
Вершниця ж є, тачка, пантероз…
Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз».
А поет у відповідь лукаво,
Кладучи любасок на межі:
«Пози – то пусте. Мені цікаво
З тими, що далекі і чужі».
І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
«Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!»
30 грудня 2011 р.
І розвинув Василеву ніч без кохання, але не без жалю за ним (коханням)… “Якби… Я б тебе так віддано любив…” (Василь) у власний текст не без кохання, але… і сарказму також:
«…Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз» .
Не скажу, щоб Анатолій не знався на коханні… та на ночі. Ось:
Ніч п’янко пахла цвітом лип.
З кущів бузкових при обочі
Доносився дівочий схлип,
Переростаючи в жіночий.
1992
Але ж очевидно, що Василь Кузан, шкодуючи, що жіночий схлип уже неспроможний перерости в зворотньому напрямку у дівочий (любасок на межі дівочого та жіночого схлипу) і написав:
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину,
що Анатолій Криловець потрактував так:
Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!
Начебто йдеться про любителя неторканих дівчат, чи про такого собі специфічного ловеласа… Але ж текст Василя іменників у множині не містить (окрім зірки, дірки, бузьки), отже, на мій погляд, ідеться про апеляцію до однієї жінки (ті неоднозначного змісту дірки знаходяться або у космосі, або у свідомості) – так? А “Я уклав би молодість на спину…” (Василь) - ідеться про молодість однієї і тієї самої жінки… - “Сливи сині сливе ніч, темні зверху, в нутрі – мед…” - я так зрозумів (відчув, пережив…)…
Та поки хлопці чубляться через дівчат посеред ночі, то дівчата… Ксенія Озерна не то кокетує, не то іронізує… але як тонко та дотепно. Ось:
Ксенія Озерна (1969)
***
Нічна прогулянка з Михайлом Бобиковим
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором.
Все одно не зич
ранок у доби ще,
ти знайдешся скоро.
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
не моргнувши доти.
Непролазна ніч.
Я уже цілую:
ти знайшлася...
- Хто ти?
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не цілуй,
невинна...
Рокітливе серце,
миготливі зорі,
окуляри ночі -
вогники
історій.
Одяганка лісу,
Зорова приправа,
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не шукай,
невинна...
2012
Михайло –
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
Ксенія –
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
і переводячи мову на матерії ще тонші (ледь уловиму іронію)… наче й справжнє співчуття продовжує:
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Уявляю, що би написав я, слідуючи грубій чоловічій логіці (поставивши себе не місце Івана Гентоша) на текст (як я зрозумів) Михайла Бобикова:
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором…
Приблизно щось таке:
Спам’ятався серед ночі…
до чортів допився,
інші гублять совісь, гроші,
ну а я… обличчя…
Але перейшовши (перед тим) на жіночу логіку, буду їй слідувати надалі, взявши за зразок одну з ночей Тетяни Мілевської (а їх у неї чи не найбільше на сторінці), тим паче, що, перегукуючись із попередньою нічкою, вона стверджує:
…що вночі
Не одні блищать сичі….
Попередньо запитавши: “хто мене кохати буде”? Ось:
Тетяна Мілєвська (2011)
* * *
Парасольку ніч розкрила,
Посміхнулася щасливо:
- Хто мене кохати буде?
Щезнув день. Йому не люба
Темряви краса космічна.
Засміялася, бо звично
Скількись там уже віків
Все ганяється за ним -
Мріє - світлого коханця.
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія.
І тепер щосили діє:
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
Тільки день тікає й вабить.
Чим ми можемо зарадить?
Він не зрадив, він не клявся,
Просто раз колись, зізнався,
Весь світанок, ранок,днину
Вдвох були. Чому? Причини
Не відомі і донині!
Тільки спогад, що вночі
Не одні блищать сичі….
23.09. 2012
Якщо Тетяна
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія…
то, можливо, Богдан Манюк знається з тим чародієм, бо
ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Але далі
… мовить мені:
наймилішій не вір… (Богдан)
Та зрештою, судіть самі. Ось:
Богдан Манюк (1965)
*****
Ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Літописець ліхтар
у чеканні фієсти.
Світло мовить мені:
наймилішій не вір!
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
Легким порухом рук
дістаєш голубів,
ох, не тих, за якими
хотіли у вічне.
Ілюзорні круги
ще вдаються тобі,
ще виходить усе
на снігах
на торішніх,
а сьогоднішній нам
невимовно чужий -
хижі відблиски кличуть
розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
2013р.
Чи “кохати буде?” – запитує Тетяна, а Богдан відповідає: - Ні!
…розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
хоч
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
бо жаль тих …голубів… “за якими хотіли у вічне” ( Богдан). А вона (Тетяна):
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
але він (Богдан) мов відрубав:
… бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
І можливо, хтось вловить іронічну нотку у цій аналогії… Але я цього не хотів би. За словесними асоціаціями (Тетяни і Богдана) ховається душа, якій болить і біль живий, мов ріжуть серце…
Але нехай той біль трохи погамує наступна ніч. Ось:
Олеся Овчар (1977) Для маленьких сонечок
Люляй
Є на світі (так і знай)
Хлопченя з ім’ям Люляй.
Кучерявий, в білій льолі,
Знає він казок доволі,
Має крилечка на спинці,
Сам не більший за мізинця.
Як тобі чомусь не спиться,
То Люляйко знадобиться.
Гарно очка закривай
І шепни: «Ходи, Люляй!»
Він прилине в хату нишком,
Прилаштується край ліжка
Та й зачне в’язати казку.
Ти прислухайся, будь ласка, –
Слово зá слово зав’яже
І такого нарозкаже,
Що казок для тебе стане
До самісінького рана.
2012
І до хлопчика Люляя прийде дівчинка Люляйка годувати голубів. Парасолькою у танці закриватимуться вранці… А Олеся Овчар “для маленьких сонечок” має ще багато ніжності у своєму серці, а Галина Михайлик - таємницю фіолетової ночі. Ось:
Галина Михайлик (1969)
Фіалки
Фіолетова ніч
Розсипає зірниці.
Фіолетовий сум –
Я із ним наодинці.
Фіолетові квіти –
Фіалки маленькі:
Весни подарунок,
Мов усмішка неньки…
1998 (2013)
Фіолетовий колір (як і сірий) має властивість заспокоювати, байдужіти… якщо сірий (чорно-білий) освітлює ніч без варіантів, то сірий-фіолетовий завжди залишає за собою тепліший вибір…
Уже не 2012 року.
худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
Я Анонім
Аналогії…
…щось колись подібне, те саме… відчував, переживав… писав-малював…
Аналогія – один із стовпів світобудови, відправна точка процесу пізнання, а логічний аналіз будується за принципом подібності зовнішньої … відтак і внутрішньої…
Подібні слова складаються в подібні речення, і ми думаємо, що аналогічні переживання колись відчував поет… Але ця ілюзія інколи виливається в непорозуміння, і… здавалось би, тлумачення очевидної реальності кількома людьми є кардинально різними, але ж скільки й абсурду завдяки принципу аналогії, який веде до того непорозуміння, та, здавалось би, як мало треба для гармонії…
Усвідомлюючи можливість такого нестикування, починаю аналіз простору «ночі» в Поетичних Майстернях за принципом аналогії…
Іван Низовий «Триптих». Однієї цьогорічної зимової ночі він навів на думку зробити такий аналіз. Ось:
Іван Низовий (1942 - 2011)
Триптих
1
Снігів неміряні полотна
Зима вибілює. Крайнебо
Рожевіє, неначе лиштва.
2
У пухкій кучугурі постелі
Сховались кімнатні собачки.
А я сигаретою гріюсь.
3
Настільна лампа – соняшник нічний.
Мої думки – над соняшником бджоли.
Зимове літко у моїй оселі.
2001
І снігу за вікном… кімнатні собачата скавучали (насправді жалібно нявчали котенята…) – хотіли кави, не давали забутись сном (минуло лиш півночі) і чекати, коли зашаріє “крайнебо” - все одно, що скавуліти в унісон… іду зігрітись кавою, як Іван “сигаретою” … щоб поставити свідомість на місце і вкласти спати своїх котенят (собачат) і… заховавшись в літо фотошопу…
Але Іванові собачата, хоча й тихо, і там, в фотошопі, не давали спокою: чи то тих “собачок” Іван мав на увазі, що я перетворив на котенят? А мо, це ті, що їх має на увазі Галина Фітель. Ось:
Галина Фітель (1965)
Собака на сіні
Маленька собака на сіні
живе у великій людині.
Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Не просить ні їсти, ні спати.
Щоночі приходить під хату
і вперто шепоче на вухо:
не дам, не дозволю, не слухай.
Не хочу, не будеш, не пущу
нічого ні в серце, ні в душу.
Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
2010
І на кішку теж переводить розмову:
…Де взяти би кішечку сіру,
щоб вигнати песика й сіно.
Як і я (коти все ж ближчі моїй свідомості), тому що вона (і я) не хочемо бути, як собака на сіні, а про кішок навіть сіреньких так не кажуть… хоч березневими ночами вони (коти) лементують… куди тій собаці, що в Галини Фітель:
… Сидить, не куса і не гавка,
лиш тихо скавчить ця собака.
Ще може бути, що Іванові собачата це ті пси, що їх має на увазі Олег Завадський. Ось :
Олег Завадський (1968)
* * *
Мов пси на місяць, виють по ночах
Булькатих жаб зелені легіони.
Либонь, їм теж чогось не вистача, –
Завжди в усьому є свої резони.
Торішнє сіно пахне полином,
І злий комар настирливо дзизкоче.
Я розібрався б з ним уже давно,
Але нехай ще нерви полоскоче.
Його сопрано тішить самоту,
Без нього ніч позбавилася б змісту.
Він допоможе спекатися дум,
Що вже стомили пошуками істин.
До того ж говорив колись Платон:
Усі думки – лиш тіні та відлуння...
Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні.
1999
Вони …на “місяць виють по ночах” (Олег Завадський), а Іван пустив їх у, ” у пухку кучугуру постелі” … і Олегу не завадить більше оптимізму, а то його:
…Далекі зорі викрали мій сон
Крізь ветхий дах занедбаної клуні
звучить якось наче в унісон, подібно тому, як його ж “…пси на місяць виють по ночах” …
Але, може, Іван Низовий мав на увазі справжніх, живих “собачок” … І я знаю, для прикладу, одного такого
розумненького песика Тобіка, що сідає на стільці поруч своїх господарів, немов людина, і передні лапи ставить на стіл… Мені чомусь здається - інколи й спить у ліжку разом із тими людьми…
Наступна ніч вписується в аналоговий ряд кольором та смаком:
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині… (Людмила Калиновська)
І якщо з Іваном Низовим (хай десь там, в світах інших) я ще сподіваюсь на порозуміння, то Людмила, здається, мене не зрозуміє… хоч ніч (і певне, солодка) у її «Сливах» присутня, бо вона продовжує:
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
але смаком наші сливи-ночі інші (а ночі, може, й не дуже). Ось:
Людмила Калиновська (1968)
СЛИВИ
Сливи
у кольорі
як чорнувато-сині
присмак
гіркучий
і як на лихо
посеред літа
глянуть дими
невинними
що зарано
чекають на втіху…
Ранки приємні
ніжаться у простирадлах
і любов
як сльоза на обличчі...
як освідчення
що у конверті приватні
із різницею
до класичного…
наче розмова –
чужа
кардинально-інша
в сором уже
розповісти ночі…
я – закохалась
конвалією і віршем
що розкажуть
усе для охочих...
Знаєш…
а мені потрібна
варена кава…
ніч-бо така,
що і дня не стане…
я остання із літа
лишилася мавка...
А зоря…
хай іще
почекає…
серпень 2012
А мої… Ось: Сливи сині сливе* ніч, темні зверху, в нутрі – мед… тугі перса, ледь-ледь зрілі, і уста пругкі й солодкі, наче сливи перезрілі…
І зранку:
– Чого хочеш на обід , любий?!
– Вареничків, кохана, із сливами (і на умі сметана)!
* сливЕ … - донедавна це слово у моїй свідомості ідентифікувалось як дієслово (як і у мові російській), аналог слова, видається, має славу … Але сли, слива і сливе поряд у Великому тлумачному словнику, і я для себе «відкрив Америку», сливе - це прислівник, який означає: те саме, що майже. Отже: сливи сині майже ніч… а в моїй свідомості уже склався усталений стереотип (видаються, мають славу…) солодкої літньої ночі кохання… Хай щоб там казала Людмила Калиновська, – якщо сливи – на умі у мене завжди сливові вареники у сметані…
Раніше сказав би, що Іван Гентош сливе пародистом… тепер знаю, що слід казати … сливе пародист, але бачу – не сливе, а таки справді є пародистом, а сли (якщо) пародія це аналогія, хоч і іронічна… і сли йдеться (в даному випадку) про ніч - то це те, що мені треба… В пошуках нічної аналогії зустрів подвійну аналогію… а ще реальна ніч за вікном…
Василь Кузан у своїй “Шоста тридцять...” будиться роздвоєним… І мені так часто буває: той я хоче назад у сон в сливову ніч, а інший - хоче кави, кави, кави! Щоб усвідомити, що, що ти далеко… і, і я хочу того ж, що і він, - зробитись одним я і при тому безконечно любити тебе (її)… Сюжет насправді абсурдний… абсурдний через Василеве небажання (і моє – ще кави не пив) навести логічний порядок своїй ранковій дійсності. Ось:
Іван Гентош (1957)
« Не пів на шосту! » пародія
Василь Кузан
поезія “Шоста тридцять...”
"Спочатку прокидається мій друг.
Він устає, потягуючись, і одразу
Починає настійливо вимагати тебе.
Його непереборне бажання проганяє сон.
Я прокидаюся, але встати не можу –
Мушу заспокоїти друга, бо інакше
Він стоятиме над душею цілий день
І заважатиме працювати.
Звичайні слова на нього не діють.
Він ніяк не хоче розуміти того,
Що ти далеко…
І лише переконливі аргументи про те,
Що ми скоро побачимося,
Бо і я хочу того ж, що і він,
Змушують його заспокоїтися.
І лише тоді
З ліжка встаю я.
На годиннику шоста тридцять."
Але ось, не вникнувши (зрозумівши, що 1+1=2 та не усвідомивши, що два мінус один дорівнює нуль, бо один додати один дорівнює …один…) в абсурдну логіку Василя Кузана, що о шоста тридцять позбувався власного спросоння… Іван Гентош, очевидно, любитель арифметично-логічного порядку (певне і у снах), не дрімає. Ось:
Відкрию очі – тихо… І молю,
Щоб друг не чув – бо спíзню на роботу.
А він такий цінитель стилю “лю”!
Він має час, здоров’я і “охоту”…
А я – катмá! Голитися і душ,
Все по секундах – бутерброд і кава…
Як встати з ліжка? Дзуськи – кроком руш!
Така щоранку невесела справа…
А ти далеко. Як йому вдовблю?
Не хоче й чути бéстія проклята,
Ні совісті не має, ні жалю –
Такий невтомний, як солдат на чáтах.
Яких я тільки не знаходив слів,
І аргументів – ледь не виліз з шкіри!
Таке йому про вечір я наплів…
Та заспокоїв – схоже, що повірив.
А в мене цілий день – нелегкий труд,
Кручусь як білка – план, проблеми росту…
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту!
26.10.2011
І очевидно Іван ніколи такого абсурду не переживав, бо іронізує: “а я – катмá! Голитися і душ”, та ще “ а в мене цілий день – нелегкий труд “ … Якщо ж все розуміє (Іван), то все ж таки не усвідомлює, коли іронізує…
Не знаючи, чи то жаліти Івана, чи радіти за Василя, бо моя логіка вималювала ще абсурднішу логічну схему, в якій Василь, читаючи Іванову пародію, жаліє Івана (що той такого не переживав) , а Іван підсвідомо (насправді) знову ж таки жаліє себе самого (Ґемінгвей (словами Джона Донна) сказав: “…не питай по кому подзвін, він по тобі”, а маючи на увазі себе самого, додам - навіть і тоді, коли то ти дзвониш сам…), бо:
Прокинувсь… Шоста тридцять! Вері гуд!
І слава Богу, що не пів на шосту! (Іван)
І ніяких тобі глюків… А що то за поет без галюцинацій? Так - пародист…
А що, вже досить непорозуміння, аби текст вважався “спробою абсурдної аналітики”, чи ні? – Мало! Продовжимо далі… Про Анатолія Криловця впевнено кажу : Анатолій сливе пародист (випливає хоча б з того, що він свій твір пародією не називає)… узявши у Василя Кузана дев’ять рядочків як епіграф, написав. Ось:
Анатолій Криловець (1961)
***
Намалюй хоч лівою рукою
Нашу зустріч, літо і зірки.
І щоб гомоніли десь далеко
Бузьки... А у спокою дірки.
… Якби
Ти була далекою, чужою
Я б тебе так віддано любив…
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину.
Василь Кузан
Як розпише ніч небес узори,
В голові лівіють враз думки.
І мені здається: то не зорі –
А звабливі молоді дірки,
І руді, й колючі, ніби сіно,
П’янко пахнуть небом й молоком.
Почергово клав би їх на спину
І кохав би довго отако…
«Місьйонере, – в сміх лелеки мудрі, –
Вершниця ж є, тачка, пантероз…
Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз».
А поет у відповідь лукаво,
Кладучи любасок на межі:
«Пози – то пусте. Мені цікаво
З тими, що далекі і чужі».
І додав, стріпнувши буйним чубом
(Сивина десь перша узялась):
«Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!»
30 грудня 2011 р.
І розвинув Василеву ніч без кохання, але не без жалю за ним (коханням)… “Якби… Я б тебе так віддано любив…” (Василь) у власний текст не без кохання, але… і сарказму також:
«…Прочитай, поете, Камасутру,
Знайдеш там багато інших поз» .
Не скажу, щоб Анатолій не знався на коханні… та на ночі. Ось:
Ніч п’янко пахла цвітом лип.
З кущів бузкових при обочі
Доносився дівочий схлип,
Переростаючи в жіночий.
1992
Але ж очевидно, що Василь Кузан, шкодуючи, що жіночий схлип уже неспроможний перерости в зворотньому напрямку у дівочий (любасок на межі дівочого та жіночого схлипу) і написав:
Я уклав би молодість на спину
І кохав на сіні без упину,
що Анатолій Криловець потрактував так:
Мабуть, я вродився однолюбом,
Бо усіх люблю один лиш раз!
Начебто йдеться про любителя неторканих дівчат, чи про такого собі специфічного ловеласа… Але ж текст Василя іменників у множині не містить (окрім зірки, дірки, бузьки), отже, на мій погляд, ідеться про апеляцію до однієї жінки (ті неоднозначного змісту дірки знаходяться або у космосі, або у свідомості) – так? А “Я уклав би молодість на спину…” (Василь) - ідеться про молодість однієї і тієї самої жінки… - “Сливи сині сливе ніч, темні зверху, в нутрі – мед…” - я так зрозумів (відчув, пережив…)…
Та поки хлопці чубляться через дівчат посеред ночі, то дівчата… Ксенія Озерна не то кокетує, не то іронізує… але як тонко та дотепно. Ось:
Ксенія Озерна (1969)
***
Нічна прогулянка з Михайлом Бобиковим
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором.
Все одно не зич
ранок у доби ще,
ти знайдешся скоро.
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
не моргнувши доти.
Непролазна ніч.
Я уже цілую:
ти знайшлася...
- Хто ти?
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не цілуй,
невинна...
Рокітливе серце,
миготливі зорі,
окуляри ночі -
вогники
історій.
Одяганка лісу,
Зорова приправа,
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Опівнічна згуба,
китичка полинна,
доранкова гава,
не шукай,
невинна...
2012
Михайло –
Хай там що - як сич,
я тебе вполюю,
Ксенія –
Заховаюсь, любий,
у холодних
травах.
і переводячи мову на матерії ще тонші (ледь уловиму іронію)… наче й справжнє співчуття продовжує:
Незагасна свічка,
Неуловна хвиля,
я – твоя утома,
я - твоє
безсилля.
Уявляю, що би написав я, слідуючи грубій чоловічій логіці (поставивши себе не місце Івана Гентоша) на текст (як я зрозумів) Михайла Бобикова:
Непролазна ніч.
Я згубив обличчя
необачно зором…
Приблизно щось таке:
Спам’ятався серед ночі…
до чортів допився,
інші гублять совісь, гроші,
ну а я… обличчя…
Але перейшовши (перед тим) на жіночу логіку, буду їй слідувати надалі, взявши за зразок одну з ночей Тетяни Мілевської (а їх у неї чи не найбільше на сторінці), тим паче, що, перегукуючись із попередньою нічкою, вона стверджує:
…що вночі
Не одні блищать сичі….
Попередньо запитавши: “хто мене кохати буде”? Ось:
Тетяна Мілєвська (2011)
* * *
Парасольку ніч розкрила,
Посміхнулася щасливо:
- Хто мене кохати буде?
Щезнув день. Йому не люба
Темряви краса космічна.
Засміялася, бо звично
Скількись там уже віків
Все ганяється за ним -
Мріє - світлого коханця.
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія.
І тепер щосили діє:
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
Тільки день тікає й вабить.
Чим ми можемо зарадить?
Він не зрадив, він не клявся,
Просто раз колись, зізнався,
Весь світанок, ранок,днину
Вдвох були. Чому? Причини
Не відомі і донині!
Тільки спогад, що вночі
Не одні блищать сичі….
23.09. 2012
Якщо Тетяна
Парасольку вкрала в танці
У нічного чародія…
то, можливо, Богдан Манюк знається з тим чародієм, бо
ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Але далі
… мовить мені:
наймилішій не вір… (Богдан)
Та зрештою, судіть самі. Ось:
Богдан Манюк (1965)
*****
Ти вихоплюєш ніч,
як хустину факір.
Літописець ліхтар
у чеканні фієсти.
Світло мовить мені:
наймилішій не вір!
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
Легким порухом рук
дістаєш голубів,
ох, не тих, за якими
хотіли у вічне.
Ілюзорні круги
ще вдаються тобі,
ще виходить усе
на снігах
на торішніх,
а сьогоднішній нам
невимовно чужий -
хижі відблиски кличуть
розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
2013р.
Чи “кохати буде?” – запитує Тетяна, а Богдан відповідає: - Ні!
…розлуки холодні.
Чаклування – пусте,
хоч
І нашіптує тінь:
обманися зумисне!
бо жаль тих …голубів… “за якими хотіли у вічне” ( Богдан). А вона (Тетяна):
Вже ввімкнула ясні зорі,
Пригостила вихром море,
але він (Богдан) мов відрубав:
… бо ніколи не жив
білий заїнька твій
на моїй
на долоні.
І можливо, хтось вловить іронічну нотку у цій аналогії… Але я цього не хотів би. За словесними асоціаціями (Тетяни і Богдана) ховається душа, якій болить і біль живий, мов ріжуть серце…
Але нехай той біль трохи погамує наступна ніч. Ось:
Олеся Овчар (1977) Для маленьких сонечок
Люляй
Є на світі (так і знай)
Хлопченя з ім’ям Люляй.
Кучерявий, в білій льолі,
Знає він казок доволі,
Має крилечка на спинці,
Сам не більший за мізинця.
Як тобі чомусь не спиться,
То Люляйко знадобиться.
Гарно очка закривай
І шепни: «Ходи, Люляй!»
Він прилине в хату нишком,
Прилаштується край ліжка
Та й зачне в’язати казку.
Ти прислухайся, будь ласка, –
Слово зá слово зав’яже
І такого нарозкаже,
Що казок для тебе стане
До самісінького рана.
2012
І до хлопчика Люляя прийде дівчинка Люляйка годувати голубів. Парасолькою у танці закриватимуться вранці… А Олеся Овчар “для маленьких сонечок” має ще багато ніжності у своєму серці, а Галина Михайлик - таємницю фіолетової ночі. Ось:
Галина Михайлик (1969)
Фіалки
Фіолетова ніч
Розсипає зірниці.
Фіолетовий сум –
Я із ним наодинці.
Фіолетові квіти –
Фіалки маленькі:
Весни подарунок,
Мов усмішка неньки…
1998 (2013)
Фіолетовий колір (як і сірий) має властивість заспокоювати, байдужіти… якщо сірий (чорно-білий) освітлює ніч без варіантів, то сірий-фіолетовий завжди залишає за собою тепліший вибір…
Уже не 2012 року.
худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=11100Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію