Ізнов насупилась Голгофа…
Ізнов ошкірилась Ганьба!
Ти сам – ходяча катастрофа,
яку лиш відчува юрба,
котра тебе на хрест підніме,
цвяхів дзьобами заклює.
Ти – все, що у продажних є –
їх злості «даль неісходима»,
ненависті жага звірина!
Вже тхнуть пожежею вітри…
Дивись – тече у вись стежина,
і не вертається з гори!
На «хепіенд» твоєї драми
вже й не надійся: давсь взнаки
ти злим словами й пелюстками,
котрі їм кидав, мов кістки.
Ці люті «віри оборонці»
фатальну виправдають мить –
зупинять серце, згасять сонце.
Ніхто тебе не захистить!
Прославлять здобич гробокопи!
Твої секунди відтекли
у навіжені гороскопи,
в котрих усе – «незнатьколи».
Ні! Це – не вибору година:
свій час ти в пустах поховав.
Всміхнись, поете! Ти – людина,
що не зреклася правди справ!
Нехай тебе ніхто не жде,
хай більшість сприйняла погане,
все ж кілька учнів та й постане
на клич у світі де-не-де.
Все втратив? Істина – безцінна!
І ці знання – ще замалі!
Тебе чекає воскресіння…
із третім оком на чолі.