Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
21:29
Сказав туристу футурист:
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
- Я-футурист! А ти -турист!
- Все вірно, - відповів турист,-
Який я в біса футурист?
2025.12.24
15:51
Безсніжна зима. Беззмістовний мороз.
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
Безрадісний вечір, безмовний світанок.
В повітрі - відлуння сумних лакримоз,
Сліди від порожніх палких обіцянок.
Беззахисне місто. Безсовісний світ.
Безбарвні думки та безплідна планета.
Свиней не відтягнеш від
2025.12.24
14:40
Ти бачив те, небачене ніким…
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
Забутий ним і згублений між ними.
Вдавав себе завбачливо глухим
Своїми (Господи, сприйми…) гучними.
В тобі ховалось сховане від сліз
З усіх доріг назбиране роками…
І ти як той у долі доле-віз,
2025.12.24
12:14
Ці паростки весни проб'ються безумовно
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
Крізь кригу і сніги, крізь сумніви і страх.
Вони здолають підступи і мову,
Якою говорив зими старий монах.
Вони здолають забуття і змову
Ненависті і зла, потворної тюрми
І так здобудуть певну перемогу
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Публіцистика
Ще один вiзит в мiсто Донецьк
Кожне повернення – візит. А візити – вони як небезпечні бритви – гострі і холодні. Але не завжди. Люблю голити ними колючу щетину здивованих жирафів!
Що найбільше вразило цього разу в Донецьку, так це лимонні дерева. Вони якраз цвіли! Уявіть собі велетенське вічнозелене дерево з блискучими листочками все вкрите білими квітами. І аромат! Насичений запах лимонного квіту, що пливе вулицями… З океану віє легкий бриз, долинає шум хвиль і запах океану змішується з запахом лимонів. У Донецьку взагалі дуже люблять цитрусові дерева, є навіть стара донецька приказка: «Хто вирощує лимонні дерева, той ніколи не помирає!» Магнолії ще не цвіли. Мені багато разів говорили: «Невчасно ти відвідав Донецьк! Треба їхати в Донецьк коли цвітуть магнолії!» Але вони не праві. Донецький край, це звісно країна магнолій, але ці оксамитові квіти занадто сентиментальні і романтичні. Не те що вони не пасують Донецьку – вони не пасують моєму настрою вічного пілігрима.
Справжнє життя в Донецьку починається вечорами. О, ці донецькі вечори! У гіперборейських країнах сонце заходить поступово, купається у кольорах заграви. Зовсім інакше в Донецьку – він на півдні. Сонце там просто падає в Океан і одразу день гасне як свічка, яку задули гігантські губи моря. Бриз стає більш відчутним і приємним – він жене з міста спеку і задуху дня, запахи квітучих лимонів, апельсинів та орхідей стають більш насиченими і терпкими – так пахнуть джунглі – «сельва», як кажуть у Донецьку. Шум автомобілів затихає і місто починає жити своїм справжнім життям – починають звучати знамениті донецькі гітари. І біля кожної таверни (особливо грецької), біля кожного шинку, під кожним балконом чути серенади – довгі і тужливі як сама південна ніч. Старий Донецьк – знаменита Юзівка – це лабіринт вузеньких середньовічних вуличок зі старою, ще колоніальною архітектурою. І по цим вуличкам освітлених місяцем, під густими тінями фікусів пливуть звуки серенад. А над горизонтом сяє сузір’я Південного Хреста, ніби освячуючи вечір. На набережній серенади чути менше – там більше грають фламенко і макіївське танго – шурхотіння листя пальм і нескінченність океану не сприяють сентиментальності. Набережною прийнято прогулюватись в штиблетах. І то конче лакованих. Знамениті донецькі сандалі городяни використовують в центрі міста. Для шпацерування по набережній лаковані штиблети обов’язкові – так само як модні парусинові штани і крислаті капелюхи. Без них Донецьк не Донецьк.
Кажуть, що мені пощастило – в останні дні мого перебування в Донецьку відбувався знаменитий донецький карнавал. Хоча я не люблю карнавалів. Занадто потужне звільнення емоцій. Я ціную веселощі, і розумію, що жителі Донецька народ веселий, який цінує гумор і вміє радіти життю, але донецький карнавал це занадто відверто для моїх пуританських новел. Під час карнавалу, що відбувається щороку якраз на початку березня, коли сезон дощів вже закінчився, а сезон посухи ще не почався, жителі Донецька йдуть вулицями міста роздягнені до неможливості (звісно, не зовсім голі, але на межі пристойності) і танцюють під звуки різних музичних інструментів танець – знамениту донетчанку. У Донецьку є більше ста шкіл донетчанки – і в кожній школі свої традиції, свої костюми, свої пісні... На карнавалі часто доходить до непристойностей, а я цього не люблю. Хоча народ в Донецьку не є якимось вульгарним чи розпусним – він дуже релігійний (всі дні року крім карнавальних). Храмів в Донецьку більше ніж таверн і танцмайданчиків. Місто Донецьк лежить на пагорбах. І на найвищому пагорбі, що здіймається над містом городяни поставили величезну статую Ісуса Христа, який розкинувши руки хоче ніби обійняти місто.
Сьогоднішній Донецьк живе туризмом – він давно перетворився на туристичну Мекку. Туристи відвідують це місто не тільки заради карнавалів і чудових пляжів. Туристів ваблять і традиційна регата вітрильників, і щорічний фестиваль клоунів (тут навіть поставили пам’ятник клоуну – найбільший в світі, який рукою вказує на цирк). У старі часи Донецьк заробляв переважно як центр торгівлі кокаїном і натуральним каучуком. Тут робили з кокаїну знамениту донецьку кока-колу на основі місцевого рому. Але після того як уряд Анголи і низки інших африканських країн заборонив імпорт кокаїну і виробів з нього (а пам’ятаєте знамениті донецькі тістечка з кокаїном?), вирощування коки на околицях Донецька занепало. З каучуконосами після винаходу штучного каучуку стало ще гірше. Лишилися квіти і туризм. Але це не нашкодило Донецьку – навпаки.
Той самий есеїст, що любить приїздити до Горлівки на знамениті філософські диспути та літературні зустрічі вислухавши мою історію запитав: «А може ти був не в Донецьку?» Жартівник. А де ж іще?
(Світлина автора есею – зроблена на околиці Донецька.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ще один вiзит в мiсто Донецьк
«Повернувся у місто, знайоме до сліз…»
(Осип Мандельштам)
Один мій старий знайомий есеїст якось сказав: «Всі ми родом з міста Донецька…» Я погодився з ним. Справді – з Донецька родом Бернард Шоу, Лінкольн, Моцарт, Стівенсон… Про Калігулу і Сенеку я вже мовчу – це особи культові, і в Донецьку їх шанують особливо. Так само мовчу про Хуана дон Педро – він теж народився в Донецьку, а потім був обраний президентом Уругваю. Щось є в цьому місті загадкове, містичне… Тому я періодично повертаюсь в Донецьк – кожні тридцять три роки. І так триває вже не одне тисячоліття. Є такі міста – їх називають ще Вічними Містами – Рим, Атени, Вавилон, Донецьк, які існують з тих часів як виникло людство… Хоча той же знайомий есеїст довідавшись, що я хочу повернутися черговий раз у Донецьк сказав: «Ну і повертайся у свій Донецьк! А я буду повертатися у Горлівку – місто філософів…» Що ж... Кожному своє. Я не філософ. Не кожному дано бути філософом. Я вважаю, якщо вже повертатися, то у місто краси і радості.Кожне повернення – візит. А візити – вони як небезпечні бритви – гострі і холодні. Але не завжди. Люблю голити ними колючу щетину здивованих жирафів!
Що найбільше вразило цього разу в Донецьку, так це лимонні дерева. Вони якраз цвіли! Уявіть собі велетенське вічнозелене дерево з блискучими листочками все вкрите білими квітами. І аромат! Насичений запах лимонного квіту, що пливе вулицями… З океану віє легкий бриз, долинає шум хвиль і запах океану змішується з запахом лимонів. У Донецьку взагалі дуже люблять цитрусові дерева, є навіть стара донецька приказка: «Хто вирощує лимонні дерева, той ніколи не помирає!» Магнолії ще не цвіли. Мені багато разів говорили: «Невчасно ти відвідав Донецьк! Треба їхати в Донецьк коли цвітуть магнолії!» Але вони не праві. Донецький край, це звісно країна магнолій, але ці оксамитові квіти занадто сентиментальні і романтичні. Не те що вони не пасують Донецьку – вони не пасують моєму настрою вічного пілігрима.
Справжнє життя в Донецьку починається вечорами. О, ці донецькі вечори! У гіперборейських країнах сонце заходить поступово, купається у кольорах заграви. Зовсім інакше в Донецьку – він на півдні. Сонце там просто падає в Океан і одразу день гасне як свічка, яку задули гігантські губи моря. Бриз стає більш відчутним і приємним – він жене з міста спеку і задуху дня, запахи квітучих лимонів, апельсинів та орхідей стають більш насиченими і терпкими – так пахнуть джунглі – «сельва», як кажуть у Донецьку. Шум автомобілів затихає і місто починає жити своїм справжнім життям – починають звучати знамениті донецькі гітари. І біля кожної таверни (особливо грецької), біля кожного шинку, під кожним балконом чути серенади – довгі і тужливі як сама південна ніч. Старий Донецьк – знаменита Юзівка – це лабіринт вузеньких середньовічних вуличок зі старою, ще колоніальною архітектурою. І по цим вуличкам освітлених місяцем, під густими тінями фікусів пливуть звуки серенад. А над горизонтом сяє сузір’я Південного Хреста, ніби освячуючи вечір. На набережній серенади чути менше – там більше грають фламенко і макіївське танго – шурхотіння листя пальм і нескінченність океану не сприяють сентиментальності. Набережною прийнято прогулюватись в штиблетах. І то конче лакованих. Знамениті донецькі сандалі городяни використовують в центрі міста. Для шпацерування по набережній лаковані штиблети обов’язкові – так само як модні парусинові штани і крислаті капелюхи. Без них Донецьк не Донецьк.
Кажуть, що мені пощастило – в останні дні мого перебування в Донецьку відбувався знаменитий донецький карнавал. Хоча я не люблю карнавалів. Занадто потужне звільнення емоцій. Я ціную веселощі, і розумію, що жителі Донецька народ веселий, який цінує гумор і вміє радіти життю, але донецький карнавал це занадто відверто для моїх пуританських новел. Під час карнавалу, що відбувається щороку якраз на початку березня, коли сезон дощів вже закінчився, а сезон посухи ще не почався, жителі Донецька йдуть вулицями міста роздягнені до неможливості (звісно, не зовсім голі, але на межі пристойності) і танцюють під звуки різних музичних інструментів танець – знамениту донетчанку. У Донецьку є більше ста шкіл донетчанки – і в кожній школі свої традиції, свої костюми, свої пісні... На карнавалі часто доходить до непристойностей, а я цього не люблю. Хоча народ в Донецьку не є якимось вульгарним чи розпусним – він дуже релігійний (всі дні року крім карнавальних). Храмів в Донецьку більше ніж таверн і танцмайданчиків. Місто Донецьк лежить на пагорбах. І на найвищому пагорбі, що здіймається над містом городяни поставили величезну статую Ісуса Христа, який розкинувши руки хоче ніби обійняти місто.
Сьогоднішній Донецьк живе туризмом – він давно перетворився на туристичну Мекку. Туристи відвідують це місто не тільки заради карнавалів і чудових пляжів. Туристів ваблять і традиційна регата вітрильників, і щорічний фестиваль клоунів (тут навіть поставили пам’ятник клоуну – найбільший в світі, який рукою вказує на цирк). У старі часи Донецьк заробляв переважно як центр торгівлі кокаїном і натуральним каучуком. Тут робили з кокаїну знамениту донецьку кока-колу на основі місцевого рому. Але після того як уряд Анголи і низки інших африканських країн заборонив імпорт кокаїну і виробів з нього (а пам’ятаєте знамениті донецькі тістечка з кокаїном?), вирощування коки на околицях Донецька занепало. З каучуконосами після винаходу штучного каучуку стало ще гірше. Лишилися квіти і туризм. Але це не нашкодило Донецьку – навпаки.
Той самий есеїст, що любить приїздити до Горлівки на знамениті філософські диспути та літературні зустрічі вислухавши мою історію запитав: «А може ти був не в Донецьку?» Жартівник. А де ж іще?
(Світлина автора есею – зроблена на околиці Донецька.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
