Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.12
13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
2026.05.12
12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
2026.05.12
11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
2026.05.12
10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
2026.05.12
09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
2026.05.12
08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
2026.05.12
07:14
Відкрий цю сповідь пам’яті, де літери викувані зі сталі та напоєні хмелем соковитих прибережних трав, де за кожним рядком літопису б’ється живе, неспокійне серце. Це не буденна оповідь про князів та їхні престоли. Це мова про шлях людини, яка вчилася бути
2026.05.12
05:59
Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
2026.05.12
01:09
Я так хочу з тобою зустрітись,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
2026.05.12
00:23
Скільки москаля Європою не годуй, а він усе одно в Азію дивиться.
Насильна дружба гірша за ворожнечу.
Сильних історія навчає, слабких – повчає.
Коли Україна в небезпеці, хтось рятує Україну, хтось рятує свою шкуру, а хтось непогано заробляє і на
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
20:20
Як на Сайпрес Авеню
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Публіцистика
Ще один вiзит в мiсто Донецьк
Кожне повернення – візит. А візити – вони як небезпечні бритви – гострі і холодні. Але не завжди. Люблю голити ними колючу щетину здивованих жирафів!
Що найбільше вразило цього разу в Донецьку, так це лимонні дерева. Вони якраз цвіли! Уявіть собі велетенське вічнозелене дерево з блискучими листочками все вкрите білими квітами. І аромат! Насичений запах лимонного квіту, що пливе вулицями… З океану віє легкий бриз, долинає шум хвиль і запах океану змішується з запахом лимонів. У Донецьку взагалі дуже люблять цитрусові дерева, є навіть стара донецька приказка: «Хто вирощує лимонні дерева, той ніколи не помирає!» Магнолії ще не цвіли. Мені багато разів говорили: «Невчасно ти відвідав Донецьк! Треба їхати в Донецьк коли цвітуть магнолії!» Але вони не праві. Донецький край, це звісно країна магнолій, але ці оксамитові квіти занадто сентиментальні і романтичні. Не те що вони не пасують Донецьку – вони не пасують моєму настрою вічного пілігрима.
Справжнє життя в Донецьку починається вечорами. О, ці донецькі вечори! У гіперборейських країнах сонце заходить поступово, купається у кольорах заграви. Зовсім інакше в Донецьку – він на півдні. Сонце там просто падає в Океан і одразу день гасне як свічка, яку задули гігантські губи моря. Бриз стає більш відчутним і приємним – він жене з міста спеку і задуху дня, запахи квітучих лимонів, апельсинів та орхідей стають більш насиченими і терпкими – так пахнуть джунглі – «сельва», як кажуть у Донецьку. Шум автомобілів затихає і місто починає жити своїм справжнім життям – починають звучати знамениті донецькі гітари. І біля кожної таверни (особливо грецької), біля кожного шинку, під кожним балконом чути серенади – довгі і тужливі як сама південна ніч. Старий Донецьк – знаменита Юзівка – це лабіринт вузеньких середньовічних вуличок зі старою, ще колоніальною архітектурою. І по цим вуличкам освітлених місяцем, під густими тінями фікусів пливуть звуки серенад. А над горизонтом сяє сузір’я Південного Хреста, ніби освячуючи вечір. На набережній серенади чути менше – там більше грають фламенко і макіївське танго – шурхотіння листя пальм і нескінченність океану не сприяють сентиментальності. Набережною прийнято прогулюватись в штиблетах. І то конче лакованих. Знамениті донецькі сандалі городяни використовують в центрі міста. Для шпацерування по набережній лаковані штиблети обов’язкові – так само як модні парусинові штани і крислаті капелюхи. Без них Донецьк не Донецьк.
Кажуть, що мені пощастило – в останні дні мого перебування в Донецьку відбувався знаменитий донецький карнавал. Хоча я не люблю карнавалів. Занадто потужне звільнення емоцій. Я ціную веселощі, і розумію, що жителі Донецька народ веселий, який цінує гумор і вміє радіти життю, але донецький карнавал це занадто відверто для моїх пуританських новел. Під час карнавалу, що відбувається щороку якраз на початку березня, коли сезон дощів вже закінчився, а сезон посухи ще не почався, жителі Донецька йдуть вулицями міста роздягнені до неможливості (звісно, не зовсім голі, але на межі пристойності) і танцюють під звуки різних музичних інструментів танець – знамениту донетчанку. У Донецьку є більше ста шкіл донетчанки – і в кожній школі свої традиції, свої костюми, свої пісні... На карнавалі часто доходить до непристойностей, а я цього не люблю. Хоча народ в Донецьку не є якимось вульгарним чи розпусним – він дуже релігійний (всі дні року крім карнавальних). Храмів в Донецьку більше ніж таверн і танцмайданчиків. Місто Донецьк лежить на пагорбах. І на найвищому пагорбі, що здіймається над містом городяни поставили величезну статую Ісуса Христа, який розкинувши руки хоче ніби обійняти місто.
Сьогоднішній Донецьк живе туризмом – він давно перетворився на туристичну Мекку. Туристи відвідують це місто не тільки заради карнавалів і чудових пляжів. Туристів ваблять і традиційна регата вітрильників, і щорічний фестиваль клоунів (тут навіть поставили пам’ятник клоуну – найбільший в світі, який рукою вказує на цирк). У старі часи Донецьк заробляв переважно як центр торгівлі кокаїном і натуральним каучуком. Тут робили з кокаїну знамениту донецьку кока-колу на основі місцевого рому. Але після того як уряд Анголи і низки інших африканських країн заборонив імпорт кокаїну і виробів з нього (а пам’ятаєте знамениті донецькі тістечка з кокаїном?), вирощування коки на околицях Донецька занепало. З каучуконосами після винаходу штучного каучуку стало ще гірше. Лишилися квіти і туризм. Але це не нашкодило Донецьку – навпаки.
Той самий есеїст, що любить приїздити до Горлівки на знамениті філософські диспути та літературні зустрічі вислухавши мою історію запитав: «А може ти був не в Донецьку?» Жартівник. А де ж іще?
(Світлина автора есею – зроблена на околиці Донецька.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ще один вiзит в мiсто Донецьк
«Повернувся у місто, знайоме до сліз…»
(Осип Мандельштам)
Один мій старий знайомий есеїст якось сказав: «Всі ми родом з міста Донецька…» Я погодився з ним. Справді – з Донецька родом Бернард Шоу, Лінкольн, Моцарт, Стівенсон… Про Калігулу і Сенеку я вже мовчу – це особи культові, і в Донецьку їх шанують особливо. Так само мовчу про Хуана дон Педро – він теж народився в Донецьку, а потім був обраний президентом Уругваю. Щось є в цьому місті загадкове, містичне… Тому я періодично повертаюсь в Донецьк – кожні тридцять три роки. І так триває вже не одне тисячоліття. Є такі міста – їх називають ще Вічними Містами – Рим, Атени, Вавилон, Донецьк, які існують з тих часів як виникло людство… Хоча той же знайомий есеїст довідавшись, що я хочу повернутися черговий раз у Донецьк сказав: «Ну і повертайся у свій Донецьк! А я буду повертатися у Горлівку – місто філософів…» Що ж... Кожному своє. Я не філософ. Не кожному дано бути філософом. Я вважаю, якщо вже повертатися, то у місто краси і радості.Кожне повернення – візит. А візити – вони як небезпечні бритви – гострі і холодні. Але не завжди. Люблю голити ними колючу щетину здивованих жирафів!
Що найбільше вразило цього разу в Донецьку, так це лимонні дерева. Вони якраз цвіли! Уявіть собі велетенське вічнозелене дерево з блискучими листочками все вкрите білими квітами. І аромат! Насичений запах лимонного квіту, що пливе вулицями… З океану віє легкий бриз, долинає шум хвиль і запах океану змішується з запахом лимонів. У Донецьку взагалі дуже люблять цитрусові дерева, є навіть стара донецька приказка: «Хто вирощує лимонні дерева, той ніколи не помирає!» Магнолії ще не цвіли. Мені багато разів говорили: «Невчасно ти відвідав Донецьк! Треба їхати в Донецьк коли цвітуть магнолії!» Але вони не праві. Донецький край, це звісно країна магнолій, але ці оксамитові квіти занадто сентиментальні і романтичні. Не те що вони не пасують Донецьку – вони не пасують моєму настрою вічного пілігрима.
Справжнє життя в Донецьку починається вечорами. О, ці донецькі вечори! У гіперборейських країнах сонце заходить поступово, купається у кольорах заграви. Зовсім інакше в Донецьку – він на півдні. Сонце там просто падає в Океан і одразу день гасне як свічка, яку задули гігантські губи моря. Бриз стає більш відчутним і приємним – він жене з міста спеку і задуху дня, запахи квітучих лимонів, апельсинів та орхідей стають більш насиченими і терпкими – так пахнуть джунглі – «сельва», як кажуть у Донецьку. Шум автомобілів затихає і місто починає жити своїм справжнім життям – починають звучати знамениті донецькі гітари. І біля кожної таверни (особливо грецької), біля кожного шинку, під кожним балконом чути серенади – довгі і тужливі як сама південна ніч. Старий Донецьк – знаменита Юзівка – це лабіринт вузеньких середньовічних вуличок зі старою, ще колоніальною архітектурою. І по цим вуличкам освітлених місяцем, під густими тінями фікусів пливуть звуки серенад. А над горизонтом сяє сузір’я Південного Хреста, ніби освячуючи вечір. На набережній серенади чути менше – там більше грають фламенко і макіївське танго – шурхотіння листя пальм і нескінченність океану не сприяють сентиментальності. Набережною прийнято прогулюватись в штиблетах. І то конче лакованих. Знамениті донецькі сандалі городяни використовують в центрі міста. Для шпацерування по набережній лаковані штиблети обов’язкові – так само як модні парусинові штани і крислаті капелюхи. Без них Донецьк не Донецьк.
Кажуть, що мені пощастило – в останні дні мого перебування в Донецьку відбувався знаменитий донецький карнавал. Хоча я не люблю карнавалів. Занадто потужне звільнення емоцій. Я ціную веселощі, і розумію, що жителі Донецька народ веселий, який цінує гумор і вміє радіти життю, але донецький карнавал це занадто відверто для моїх пуританських новел. Під час карнавалу, що відбувається щороку якраз на початку березня, коли сезон дощів вже закінчився, а сезон посухи ще не почався, жителі Донецька йдуть вулицями міста роздягнені до неможливості (звісно, не зовсім голі, але на межі пристойності) і танцюють під звуки різних музичних інструментів танець – знамениту донетчанку. У Донецьку є більше ста шкіл донетчанки – і в кожній школі свої традиції, свої костюми, свої пісні... На карнавалі часто доходить до непристойностей, а я цього не люблю. Хоча народ в Донецьку не є якимось вульгарним чи розпусним – він дуже релігійний (всі дні року крім карнавальних). Храмів в Донецьку більше ніж таверн і танцмайданчиків. Місто Донецьк лежить на пагорбах. І на найвищому пагорбі, що здіймається над містом городяни поставили величезну статую Ісуса Христа, який розкинувши руки хоче ніби обійняти місто.
Сьогоднішній Донецьк живе туризмом – він давно перетворився на туристичну Мекку. Туристи відвідують це місто не тільки заради карнавалів і чудових пляжів. Туристів ваблять і традиційна регата вітрильників, і щорічний фестиваль клоунів (тут навіть поставили пам’ятник клоуну – найбільший в світі, який рукою вказує на цирк). У старі часи Донецьк заробляв переважно як центр торгівлі кокаїном і натуральним каучуком. Тут робили з кокаїну знамениту донецьку кока-колу на основі місцевого рому. Але після того як уряд Анголи і низки інших африканських країн заборонив імпорт кокаїну і виробів з нього (а пам’ятаєте знамениті донецькі тістечка з кокаїном?), вирощування коки на околицях Донецька занепало. З каучуконосами після винаходу штучного каучуку стало ще гірше. Лишилися квіти і туризм. Але це не нашкодило Донецьку – навпаки.
Той самий есеїст, що любить приїздити до Горлівки на знамениті філософські диспути та літературні зустрічі вислухавши мою історію запитав: «А може ти був не в Донецьку?» Жартівник. А де ж іще?
(Світлина автора есею – зроблена на околиці Донецька.)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
