О божественно прекрасна Німфа:
Ти діамант з поміж коштовного каміння !
Ні! Ні! Ні!
Ти біла троянда в букеті червоного суцвіття!
Ти створена не мною,- нами…
Локони твого волосся в’ються небесними дарами
Твої скелясті береги пронизані в мені садами!
На мить відчув на своїх плечах з долонь тепло твоє
Щось зламалося в мені, щось є – воно моє…
Твоя сталева ніжність бездоганна…
Сором’язлива та відвертість невблаганна…
Скажи тепер на милість:
«Як віднайти хвилину радості у долі
Як заглянути у світ душі людської
І вирватись з тенет життєвої рутини
Відчути подих вітру степового в серцях своїх,
Вони ж не камінні, не з глини
Відчути подих твоєї волі…
Але найбільш за все долоні хочеться твоєї:
Що світ тримає не відпускає в лещатах долі…
Так сильно й пристрасно бажаю -
Торкнутись губ твоїх медових…
В надії мрію спіймати посмішку твою
Й сховати в скарбниці незабутніх вражень
Лелію я тебе напитись з твоєї джерельно-чистої душі
До тебе я лечу щоночі й на світанні,
Але ніяк долинути не можу,
Що аж кричати хочеться мені
«-А-А-А-А-А-А-А-А-А !»
Відлунням покотилось в простір й час
А далі над морями,
В розкриті настіж вікна на поклик сонячного світла,
За обрій атмосфери й земної кулі ,
Поміж планет поцілив серце сонячне до болю,
Ридати почало воно…
І сльози потекли солоні кометами хвостатими
Назад поміж планет у центр земної біосфери.
І зливи ці на згадку лиш мовчатимуть світами
Скажи на милість:
Чи є те щось, - між нами…