Повіка загадкова ліниво піднялася вгору

Вставати мабуть треба в цю самую пору

Але, вставати мусить та не хоче, і сон спостерігає

Про чарівную жарптицю-ніжнолицю, яка в сні його літатє



Добігався, долітався в світ ранковий повернувся

Прокинувся й замріявся у вікно прозоре, променеве

Й знову відключився…



Знову мерехтіння твоїх повік, вони ліниві

На ногах, босоніж і в одній штанині

Повзеш ти у маршрутці, знову і донині

За синіми метрашками в сонливій долині



Касир той спить, вагон весь спить і ти спати будиш

Поки горнятко кави не пригубиш

Ти відчув спиною гіркоту із перцем чужих очей

Додай цикорію в цукати і трішки коли в каву…



Тебе пре…, о боже де ти?

Що ти? і хто ця дівчина напроти з зеленими очима?

Яка навіки твоє серце підкорила…

Підійти до неї намагавсь щосили,

Та не зміг, злякався він краси тієї



ЇЇ вуста солодкі? Тобі здається?

ЇЇ голос мелодійний ?Дзвінкий напевне знаєш…

Але соромишся про це спитати

Лиш залишається свідомо це ховати



Чому ти тут? Зеленоока! Ось зараз, біля мене?

Невже не бачиш ти думок навпроти?

Які кружляють весь час переді мною…

Мов бачиш та смієшся з мене!



О боже я нещасний, слабкий я духом

Дай сили ти мені сказати , причарувати ту!

Яка сидить передімною й бісики пускає

В моє єдине серце без жалю.



Чому? Скажи чому ти робиш це зімною

Невже пізнати хочеш ти мене до болю

Пізнати насолоду ту приємну, якою марять так усі

І завжди манять ці блаженні миті



Пізнай же ти мене тепер скоріше

Бо доля нас звела сьогодні разом

Візьми до серця думки мої бо марю

Гарнюнь зеленоока – я ввійшов до твого раю?



Кола й кава спозарання - це одна біда

Не тим у тебе цілий день забита голова

Ой леле! Ой ти лялічка моя принцесо!

Замовлю краще я собі експресо…