Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
16:05
Ніхто не озирається назад -
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
Лише наповнюють картаті сумки.
Померли душі. Почуття - невлад.
Сьогодні мають голос тільки шлунки.
Незгодо! Заховайся та мовчи!
Тобі давно нічого вже не можна!
Куди не глянь - лише споживачі,
2026.08.01
13:36
Я сльозою упаду на стяг,
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
Струджений, пониклий і пробитий.
Силу я здобуду у полях,
Де гримить непримиренна битва.
Коровай народжує земля
У важкій роботі і молитві.
Я ніколи вже не відступлю
2026.08.01
11:43
понад безмежні провалля
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
через квітучі сади
попри космічну байдужість
вітри галактичні
нестерпні
на світлі у темряві
для чого інколи біг
що міг я
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Суховій (1986) /
Проза
П'ятірка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'ятірка
Будучи студенткою, я працювала в клінінговій компанії. Простою мовою – мила людям вікна, підлоги й унітази за викликом. Трапилася мені серед клієнтів одна бабу… стара дама, колишня викладачка політеху. В молодості знімалася на обкладинки журналів. Мала розряд із шахів. Докторської захистити так і не встигла. Так само як і вийти заміж.
Іноді до Валентини Йванівни навідувалися в гості подружки. Теж – колишні викладачки. Залишали в передпокої капелюшки і задушливі шлейфи „Шахерезади”. На кухні відкривали принесену пляшку горілки, пили, пітніли і матюкалися.
- І не кажи, Валя, глупостів! Ректор наш, Царство Небесне, хороша був людина! – піднявши чарку, виголошувала сухенька, зморщена і покоцана жіночка.
- Хороша то хороша, - в тон відповідала Валентина Йванівна, спритно вихопивши з блюдця блискучу балтійську тюлечку, - аби ще в нього так харашо й стояло!
Подружки здавлено чмихали, по черзі позираючи в бік темного коридору, де я натирала плінтуси. Третя стара, з губами як у риб’ячої королівни з грузинського мультика, небавом піднесла до рота чарку, перекинула, війнувши білястим целюлітом з-під рукава, і хитро поспиталася:
- Ніна, а ти пам’ятаєш Костю?
У відповідь доцент баба Ніна скривилася як од гіркого і похилила синього носа на церату.
Виявляється, той Костя був років двадцять тому їхнім студентом. Красивим, високим і сильним. І в той час, коли Валентина Йванівна і риб’яча царівна правили за іспит гроші та свинячі окости, баба Ніна – самотня жінка алкоголічної натури, яку, судячи з усього, для журналів не фотографували, брала тілом. Одвезла Костю до себе на дачу. Спершу примусила попереносити з місця на місце якісь цементні стовпчики, прибити кудись реєчки. Нарешті налила по стакану, і після того, як випили, поставила питання руба. Костя спочатку злякався, а потім таки погодився і поліз за викладачкою на горище.
- Ото був мужик, дівчата… Попорав мене так, шо й досі аж мов мурашки біжать, - згадувала баба Ніна.
- Ага! Біжать! Вони все життя в тебе між ногами бігають, а до голови не достають, - парирувала риб’ячим ротом третя, - Ти ж йому тройку поставила, дурепа! Приходить він до мене на кахведру – я, мов, усе зробив, а вона мені…
Виявляється, баба Ніна не впізнала з бодуна свого жиголо, і вліпила йому, як і всім іншим, хто з нею не розраховувався. Непроста наука – фізика, думала я, наводячи останній лоск.
- Слухай, найди мені того Костю, га? Найди… – стражденно, хоч і майже безнадійно благала невідомо кого доцент баба Ніна, а промінчик призахідного сонця ворушив – не міг розворушити рудого і вже неспроможного до хімічної завивки пасемця.
- Та й шо ти йому тепер? П’ятірку поставиш?! – вголос зареготали розчервонілі п’яні подружки.
Іноді до Валентини Йванівни навідувалися в гості подружки. Теж – колишні викладачки. Залишали в передпокої капелюшки і задушливі шлейфи „Шахерезади”. На кухні відкривали принесену пляшку горілки, пили, пітніли і матюкалися.
- І не кажи, Валя, глупостів! Ректор наш, Царство Небесне, хороша був людина! – піднявши чарку, виголошувала сухенька, зморщена і покоцана жіночка.
- Хороша то хороша, - в тон відповідала Валентина Йванівна, спритно вихопивши з блюдця блискучу балтійську тюлечку, - аби ще в нього так харашо й стояло!
Подружки здавлено чмихали, по черзі позираючи в бік темного коридору, де я натирала плінтуси. Третя стара, з губами як у риб’ячої королівни з грузинського мультика, небавом піднесла до рота чарку, перекинула, війнувши білястим целюлітом з-під рукава, і хитро поспиталася:
- Ніна, а ти пам’ятаєш Костю?
У відповідь доцент баба Ніна скривилася як од гіркого і похилила синього носа на церату.
Виявляється, той Костя був років двадцять тому їхнім студентом. Красивим, високим і сильним. І в той час, коли Валентина Йванівна і риб’яча царівна правили за іспит гроші та свинячі окости, баба Ніна – самотня жінка алкоголічної натури, яку, судячи з усього, для журналів не фотографували, брала тілом. Одвезла Костю до себе на дачу. Спершу примусила попереносити з місця на місце якісь цементні стовпчики, прибити кудись реєчки. Нарешті налила по стакану, і після того, як випили, поставила питання руба. Костя спочатку злякався, а потім таки погодився і поліз за викладачкою на горище.
- Ото був мужик, дівчата… Попорав мене так, шо й досі аж мов мурашки біжать, - згадувала баба Ніна.
- Ага! Біжать! Вони все життя в тебе між ногами бігають, а до голови не достають, - парирувала риб’ячим ротом третя, - Ти ж йому тройку поставила, дурепа! Приходить він до мене на кахведру – я, мов, усе зробив, а вона мені…
Виявляється, баба Ніна не впізнала з бодуна свого жиголо, і вліпила йому, як і всім іншим, хто з нею не розраховувався. Непроста наука – фізика, думала я, наводячи останній лоск.
- Слухай, найди мені того Костю, га? Найди… – стражденно, хоч і майже безнадійно благала невідомо кого доцент баба Ніна, а промінчик призахідного сонця ворушив – не міг розворушити рудого і вже неспроможного до хімічної завивки пасемця.
- Та й шо ти йому тепер? П’ятірку поставиш?! – вголос зареготали розчервонілі п’яні подружки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
