Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотнім і голим алеям,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотнім і голим алеям,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Суховій (1986) /
Проза
П'ятірка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
П'ятірка
Будучи студенткою, я працювала в клінінговій компанії. Простою мовою – мила людям вікна, підлоги й унітази за викликом. Трапилася мені серед клієнтів одна бабу… стара дама, колишня викладачка політеху. В молодості знімалася на обкладинки журналів. Мала розряд із шахів. Докторської захистити так і не встигла. Так само як і вийти заміж.
Іноді до Валентини Йванівни навідувалися в гості подружки. Теж – колишні викладачки. Залишали в передпокої капелюшки і задушливі шлейфи „Шахерезади”. На кухні відкривали принесену пляшку горілки, пили, пітніли і матюкалися.
- І не кажи, Валя, глупостів! Ректор наш, Царство Небесне, хороша був людина! – піднявши чарку, виголошувала сухенька, зморщена і покоцана жіночка.
- Хороша то хороша, - в тон відповідала Валентина Йванівна, спритно вихопивши з блюдця блискучу балтійську тюлечку, - аби ще в нього так харашо й стояло!
Подружки здавлено чмихали, по черзі позираючи в бік темного коридору, де я натирала плінтуси. Третя стара, з губами як у риб’ячої королівни з грузинського мультика, небавом піднесла до рота чарку, перекинула, війнувши білястим целюлітом з-під рукава, і хитро поспиталася:
- Ніна, а ти пам’ятаєш Костю?
У відповідь доцент баба Ніна скривилася як од гіркого і похилила синього носа на церату.
Виявляється, той Костя був років двадцять тому їхнім студентом. Красивим, високим і сильним. І в той час, коли Валентина Йванівна і риб’яча царівна правили за іспит гроші та свинячі окости, баба Ніна – самотня жінка алкоголічної натури, яку, судячи з усього, для журналів не фотографували, брала тілом. Одвезла Костю до себе на дачу. Спершу примусила попереносити з місця на місце якісь цементні стовпчики, прибити кудись реєчки. Нарешті налила по стакану, і після того, як випили, поставила питання руба. Костя спочатку злякався, а потім таки погодився і поліз за викладачкою на горище.
- Ото був мужик, дівчата… Попорав мене так, шо й досі аж мов мурашки біжать, - згадувала баба Ніна.
- Ага! Біжать! Вони все життя в тебе між ногами бігають, а до голови не достають, - парирувала риб’ячим ротом третя, - Ти ж йому тройку поставила, дурепа! Приходить він до мене на кахведру – я, мов, усе зробив, а вона мені…
Виявляється, баба Ніна не впізнала з бодуна свого жиголо, і вліпила йому, як і всім іншим, хто з нею не розраховувався. Непроста наука – фізика, думала я, наводячи останній лоск.
- Слухай, найди мені того Костю, га? Найди… – стражденно, хоч і майже безнадійно благала невідомо кого доцент баба Ніна, а промінчик призахідного сонця ворушив – не міг розворушити рудого і вже неспроможного до хімічної завивки пасемця.
- Та й шо ти йому тепер? П’ятірку поставиш?! – вголос зареготали розчервонілі п’яні подружки.
Іноді до Валентини Йванівни навідувалися в гості подружки. Теж – колишні викладачки. Залишали в передпокої капелюшки і задушливі шлейфи „Шахерезади”. На кухні відкривали принесену пляшку горілки, пили, пітніли і матюкалися.
- І не кажи, Валя, глупостів! Ректор наш, Царство Небесне, хороша був людина! – піднявши чарку, виголошувала сухенька, зморщена і покоцана жіночка.
- Хороша то хороша, - в тон відповідала Валентина Йванівна, спритно вихопивши з блюдця блискучу балтійську тюлечку, - аби ще в нього так харашо й стояло!
Подружки здавлено чмихали, по черзі позираючи в бік темного коридору, де я натирала плінтуси. Третя стара, з губами як у риб’ячої королівни з грузинського мультика, небавом піднесла до рота чарку, перекинула, війнувши білястим целюлітом з-під рукава, і хитро поспиталася:
- Ніна, а ти пам’ятаєш Костю?
У відповідь доцент баба Ніна скривилася як од гіркого і похилила синього носа на церату.
Виявляється, той Костя був років двадцять тому їхнім студентом. Красивим, високим і сильним. І в той час, коли Валентина Йванівна і риб’яча царівна правили за іспит гроші та свинячі окости, баба Ніна – самотня жінка алкоголічної натури, яку, судячи з усього, для журналів не фотографували, брала тілом. Одвезла Костю до себе на дачу. Спершу примусила попереносити з місця на місце якісь цементні стовпчики, прибити кудись реєчки. Нарешті налила по стакану, і після того, як випили, поставила питання руба. Костя спочатку злякався, а потім таки погодився і поліз за викладачкою на горище.
- Ото був мужик, дівчата… Попорав мене так, шо й досі аж мов мурашки біжать, - згадувала баба Ніна.
- Ага! Біжать! Вони все життя в тебе між ногами бігають, а до голови не достають, - парирувала риб’ячим ротом третя, - Ти ж йому тройку поставила, дурепа! Приходить він до мене на кахведру – я, мов, усе зробив, а вона мені…
Виявляється, баба Ніна не впізнала з бодуна свого жиголо, і вліпила йому, як і всім іншим, хто з нею не розраховувався. Непроста наука – фізика, думала я, наводячи останній лоск.
- Слухай, найди мені того Костю, га? Найди… – стражденно, хоч і майже безнадійно благала невідомо кого доцент баба Ніна, а промінчик призахідного сонця ворушив – не міг розворушити рудого і вже неспроможного до хімічної завивки пасемця.
- Та й шо ти йому тепер? П’ятірку поставиш?! – вголос зареготали розчервонілі п’яні подружки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
