Будучи студенткою, я працювала в клінінговій компанії. Простою мовою – мила людям вікна, підлоги й унітази за викликом. Трапилася мені серед клієнтів одна бабу… стара дама, колишня викладачка політеху. В молодості знімалася на обкладинки журналів. Мала розряд із шахів. Докторської захистити так і не встигла. Так само як і вийти заміж.

Іноді до Валентини Йванівни навідувалися в гості подружки. Теж – колишні викладачки. Залишали в передпокої капелюшки і задушливі шлейфи „Шахерезади”. На кухні відкривали принесену пляшку горілки, пили, пітніли і матюкалися.

- І не кажи, Валя, глупостів! Ректор наш, Царство Небесне, хороша був людина! – піднявши чарку, виголошувала сухенька, зморщена і покоцана жіночка.

- Хороша то хороша, - в тон відповідала Валентина Йванівна, спритно вихопивши з блюдця блискучу балтійську тюлечку, - аби ще в нього так харашо й стояло!

Подружки здавлено чмихали, по черзі позираючи в бік темного коридору, де я натирала плінтуси. Третя стара, з губами як у риб’ячої королівни з грузинського мультика, небавом піднесла до рота чарку, перекинула, війнувши білястим целюлітом з-під рукава, і хитро поспиталася:

- Ніна, а ти пам’ятаєш Костю?

У відповідь доцент баба Ніна скривилася як од гіркого і похилила синього носа на церату.

Виявляється, той Костя був років двадцять тому їхнім студентом. Красивим, високим і сильним. І в той час, коли Валентина Йванівна і риб’яча царівна правили за іспит гроші та свинячі окости, баба Ніна – самотня жінка алкоголічної натури, яку, судячи з усього, для журналів не фотографували, брала тілом. Одвезла Костю до себе на дачу. Спершу примусила попереносити з місця на місце якісь цементні стовпчики, прибити кудись реєчки. Нарешті налила по стакану, і після того, як випили, поставила питання руба. Костя спочатку злякався, а потім таки погодився і поліз за викладачкою на горище.

- Ото був мужик, дівчата… Попорав мене так, шо й досі аж мов мурашки біжать, - згадувала баба Ніна.

- Ага! Біжать! Вони все життя в тебе між ногами бігають, а до голови не достають, - парирувала риб’ячим ротом третя, - Ти ж йому тройку поставила, дурепа! Приходить він до мене на кахведру – я, мов, усе зробив, а вона мені…

Виявляється, баба Ніна не впізнала з бодуна свого жиголо, і вліпила йому, як і всім іншим, хто з нею не розраховувався. Непроста наука – фізика, думала я, наводячи останній лоск.

- Слухай, найди мені того Костю, га? Найди… – стражденно, хоч і майже безнадійно благала невідомо кого доцент баба Ніна, а промінчик призахідного сонця ворушив – не міг розворушити рудого і вже неспроможного до хімічної завивки пасемця.

- Та й шо ти йому тепер? П’ятірку поставиш?! – вголос зареготали розчервонілі п’яні подружки.