ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
Блискавицi серця XXIX
1.
я
переводжу цигарки
цей стан
що тишею застиг
мов перед вибухом
зірки
набився в пелехи густі
на ґніт
намотані думки
всиляю в голку нерва
їх
світам
на відстані руки
залатую космічний біг
яка мізерна
глибина
у тьмі блукаючих очей
і припинай
не припинай
душа
далеко не втече
слова
вселяються в п’ястук
з ковтком
холодного мерлот
і виринає
серця стук
мов з ополонки
риби рот
2.
ти
присуд мій
начиння
чин
чекання вітру
в морі справ
я
ластівка
твоїх причин
ніким некликана
пора
ти
голод мій
повітря брак
гостинний біль
щоденна смерть
я
марево
тепла й добра
Пандори Скринька
для химер
ти
простір мій
по шкірі край
межа
душі
життя
вини
я
неостигла ще
кора
на свіжій магмі
чужини
гонитва
ти
за власним я
родюче поле
ліс для рук
від мене
дзвін
забрав ім’я
тепер
я
чутка
тихе кру
ти
ехолалія вітрів
побудження ехокінез
я
скіпка
в пам’яті старій
скляна труна
для каберне
але знаходимо
ми
час
коріння
воду
сонце
ґрунт
аби спліталися
у нас
душевний біль
і серця бунт
3.
думки
закохані у ніч
віддатися готові
сну
акорди міста
смерть вогнів
майданчик серця
Байканур
надута булька
Божий світ
закутаний
в благий озон
земля і спокій
візаві
в дощівці
місяць
Робінзон
дрейфує
дрейфить
бо
у нім
тремтить метеликом
душа
і міф
складається
про німф
на дні
Великого Ковша
у цій
судомі нетривкій
зникає
прагнення
і грань
міцнішає
при втраті
кіл
немов прокашляна
гортань
це
просто сталість
і відтак
не впало небо
світ
не стлів
але втрачає серце
такт
при кожнім
видиху землі
4.
мій янгол
спить
забив на світ
з плеча посопує
собі
я
переношу переліт
з холодних рим
у серця бій
годинник ходить
наугад
вперед
назад
як і думки
а небо
вийшло на парад
протерло хмарами
зірки
не гріють полиски
мовчать
шукає берег
Мірабо
та світиться в мені
душа
а що їй світить
знає Бог
16 Квітня, 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Блискавицi серця XXIX
1.я
переводжу цигарки
цей стан
що тишею застиг
мов перед вибухом
зірки
набився в пелехи густі
на ґніт
намотані думки
всиляю в голку нерва
їх
світам
на відстані руки
залатую космічний біг
яка мізерна
глибина
у тьмі блукаючих очей
і припинай
не припинай
душа
далеко не втече
слова
вселяються в п’ястук
з ковтком
холодного мерлот
і виринає
серця стук
мов з ополонки
риби рот
2.
ти
присуд мій
начиння
чин
чекання вітру
в морі справ
я
ластівка
твоїх причин
ніким некликана
пора
ти
голод мій
повітря брак
гостинний біль
щоденна смерть
я
марево
тепла й добра
Пандори Скринька
для химер
ти
простір мій
по шкірі край
межа
душі
життя
вини
я
неостигла ще
кора
на свіжій магмі
чужини
гонитва
ти
за власним я
родюче поле
ліс для рук
від мене
дзвін
забрав ім’я
тепер
я
чутка
тихе кру
ти
ехолалія вітрів
побудження ехокінез
я
скіпка
в пам’яті старій
скляна труна
для каберне
але знаходимо
ми
час
коріння
воду
сонце
ґрунт
аби спліталися
у нас
душевний біль
і серця бунт
3.
думки
закохані у ніч
віддатися готові
сну
акорди міста
смерть вогнів
майданчик серця
Байканур
надута булька
Божий світ
закутаний
в благий озон
земля і спокій
візаві
в дощівці
місяць
Робінзон
дрейфує
дрейфить
бо
у нім
тремтить метеликом
душа
і міф
складається
про німф
на дні
Великого Ковша
у цій
судомі нетривкій
зникає
прагнення
і грань
міцнішає
при втраті
кіл
немов прокашляна
гортань
це
просто сталість
і відтак
не впало небо
світ
не стлів
але втрачає серце
такт
при кожнім
видиху землі
4.
мій янгол
спить
забив на світ
з плеча посопує
собі
я
переношу переліт
з холодних рим
у серця бій
годинник ходить
наугад
вперед
назад
як і думки
а небо
вийшло на парад
протерло хмарами
зірки
не гріють полиски
мовчать
шукає берег
Мірабо
та світиться в мені
душа
а що їй світить
знає Бог
16 Квітня, 2013
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1656 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1656 seconds