в німій безликості базиліка стара…
пророче скреготіння сходів висхлих…
msza świętа о dwunastej… що ж… пора…
високих вікон поминальний висхлип…
у вітражі зав’язлі кольори
зав’яли пізнім імпресіонізмом
і куполу венозна аневризма
пелюстка кавернозної діри
горить останнім сонцем із гоморри…
холодні нефи – видимість покори
ковтають не проявлені сліди…
більмо вікна із сивої слюди
і тихе-тихе «не заходь сюди…»
і губи – труби єрихонські із органу –
душею дмухають на добровільну рану
і просять оберегу від біди…
пора… пора… поранені колони
в судинах лопнутих… мовчать уста амвону…
євангелісти дивляться червоно
із синьої небесної води…
пора… мене о Господи веди
по гілці світла в марево солоне…
де вилитою кров моя холоне…
у море – хвиль божественні сади…