ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.05
22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
2026.02.05
21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
2026.02.05
21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
2026.02.05
17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
2026.02.05
11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
2026.02.05
11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
2026.02.04
23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Галина Михайлик /
Вірші
/
"Акварелі пам'яті" (Тим, що відійшли...)
Акварелі пам’яті (продовження)
із далеких доріг.
Принесли людям весноньку,
а під вишнею, – сніг?
Наче сніг - біла віхола,
млості, пахощі, сон!..
А розпука-печаль цвіла
біля рідних вікон.
Блисне сонечко інколи
та холодні сніги
в серці. Крутиться віхола,
обрива пелюстки…
Розмітає, розвіює,
розкидає думки…
Ой, вишнева хурделице! -
крізь роки... на віки...
***
Це так незвично порожньо і дико:
куди не йду – ніде тебе нема.
Чи голосне ридання, а чи тихе, -
у відповідь - лиш тиша мовчазна.
Нема! Нема! Ніколи вже не буде
Тебе в моїм оцім земнім житті.
І хоч кричи. А хочеш – бийся в груди,
а хоч чолом об стінку в самоті, -
н е д о п о м о ж е… Розпач порожнечі,
утрати біль так боляче болить.
Мамусю, обніми мене за плечі,
навчи, як далі в цьому світі жить,
бо я уже не можу говорити,
а лиш кричатиму – почує хтось ачей?!..
Та сонце не дозволю затулити
ні хмарам, ні примарам, ні тіням від людей.
***
Запитала Зима: “Чого ходиш сумна?
Наліпи собі сніжок – розважайся, мала!”
Зазирнула Зимі в її очі скляні,
і сказала я тихо: ”В мене мами нема…
В мене мама була. Та приходила Смерть
і забрала її, переповнивши вщерть
мої очі піском...”
І принишкла Зима, під вікно прилягла,
під колядок луну задрімала біда.
Ти – на вічній постелі.
Я – в міжлюдській пустелі.
І за горло стиска
фальш чужа крижана.
Всемогутній владар в обладунку зірок,
між розтерзаних хмар – мІсяця ешафот.
І, здається, ніколи не почути пісень -
Інквізиція-Ніч вироковує День…
***
В ніч передгрозяну - задушливу, безсонну,
коли в розпуці мозок закипа,
Ти вітерець легкий візьми в свої долоні
і ніжно притули до спраглого чола.
Прийди в мій сон – я так тебе чекаю,
так утомилась без твого тепла.
Матусю, рідна! Ти прийдеш, я знаю,
і витреш сльози на моїх щоках.
***
Промовлю: “Мамо!” – А назустріч – тиша.
Порожня тиша в крижаній долоні
cтиска моє мале зомліле серце...
Я – голосніше! Аж здригнеться небо,
й погубить зорі – воскові краплини.
І мама одізветься – соловейком,
невидимим у пахощах калини.
***
Вже другий рік, - здалося, - другий день,
немовби Ти в недовгому від’їзді.
Я все чекаю – в рамочці дверей
Твою поставу втомлену узріти
і пригорнутись. І усі жалі
Тобі повісти, і тебе почути…
Душа моя подібна до ріллі –
розорана... а про посів - забуто…
***
Шістнадцятого квітня – …надцять літ
як почорнів раптово білий світ,
як гілочка вишнева облетіла,
Твоя душа за обрій одлетіла…
Птахи із вирію у весни прилітають,
відтіль для нас (вони ж бо добре знають
завжди Твою турботливу опіку)
приносять Твій привіт і доброти без ліку,
погідної матусиної ласки
із незабутньої мого дитинства казки…
***
Тихенько сіло на крайчик даху втомлене сонце.
Тополям ніжно ледь-ледь торкнуло рудаві верхи.
Напевне вісточку принесло мені від Тебе,
але мовчало. Лише дивилось в моє віконце.
І я мовчала, немов зненацька Тебе зустріла
після розлуки. І так багато Тобі хотіла
порозказати і розпитати:"Де Ти бувала?
І де ходила? І що робила? Чи пам’ятала?.."
Моя матусю,- Ти моє сонце, що не згасає,
а лиш мандрує у ті країни, де знов світає...
1998-2000 (2013)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Акварелі пам’яті (продовження)
Прилетіли веселики
Із далеких доріг
Наче білі метелики
На форзитії сніг.
Дочекалася миті я,
Що крізь бурі та сни
Знов заквітла форзитія
Жовта туга весни.
Ірина Сеник
Прилетіли веселикиіз далеких доріг.
Принесли людям весноньку,
а під вишнею, – сніг?
Наче сніг - біла віхола,
млості, пахощі, сон!..
А розпука-печаль цвіла
біля рідних вікон.
Блисне сонечко інколи
та холодні сніги
в серці. Крутиться віхола,
обрива пелюстки…
Розмітає, розвіює,
розкидає думки…
Ой, вишнева хурделице! -
крізь роки... на віки...
***
Це так незвично порожньо і дико:
куди не йду – ніде тебе нема.
Чи голосне ридання, а чи тихе, -
у відповідь - лиш тиша мовчазна.
Нема! Нема! Ніколи вже не буде
Тебе в моїм оцім земнім житті.
І хоч кричи. А хочеш – бийся в груди,
а хоч чолом об стінку в самоті, -
н е д о п о м о ж е… Розпач порожнечі,
утрати біль так боляче болить.
Мамусю, обніми мене за плечі,
навчи, як далі в цьому світі жить,
бо я уже не можу говорити,
а лиш кричатиму – почує хтось ачей?!..
Та сонце не дозволю затулити
ні хмарам, ні примарам, ні тіням від людей.
***
Запитала Зима: “Чого ходиш сумна?
Наліпи собі сніжок – розважайся, мала!”
Зазирнула Зимі в її очі скляні,
і сказала я тихо: ”В мене мами нема…
В мене мама була. Та приходила Смерть
і забрала її, переповнивши вщерть
мої очі піском...”
І принишкла Зима, під вікно прилягла,
під колядок луну задрімала біда.
Ти – на вічній постелі.
Я – в міжлюдській пустелі.
І за горло стиска
фальш чужа крижана.
Всемогутній владар в обладунку зірок,
між розтерзаних хмар – мІсяця ешафот.
І, здається, ніколи не почути пісень -
Інквізиція-Ніч вироковує День…
***
В ніч передгрозяну - задушливу, безсонну,
коли в розпуці мозок закипа,
Ти вітерець легкий візьми в свої долоні
і ніжно притули до спраглого чола.
Прийди в мій сон – я так тебе чекаю,
так утомилась без твого тепла.
Матусю, рідна! Ти прийдеш, я знаю,
і витреш сльози на моїх щоках.
***
Промовлю: “Мамо!” – А назустріч – тиша.
Порожня тиша в крижаній долоні
cтиска моє мале зомліле серце...
Я – голосніше! Аж здригнеться небо,
й погубить зорі – воскові краплини.
І мама одізветься – соловейком,
невидимим у пахощах калини.
***
Вже другий рік, - здалося, - другий день,
немовби Ти в недовгому від’їзді.
Я все чекаю – в рамочці дверей
Твою поставу втомлену узріти
і пригорнутись. І усі жалі
Тобі повісти, і тебе почути…
Душа моя подібна до ріллі –
розорана... а про посів - забуто…
***
Шістнадцятого квітня – …надцять літ
як почорнів раптово білий світ,
як гілочка вишнева облетіла,
Твоя душа за обрій одлетіла…
Птахи із вирію у весни прилітають,
відтіль для нас (вони ж бо добре знають
завжди Твою турботливу опіку)
приносять Твій привіт і доброти без ліку,
погідної матусиної ласки
із незабутньої мого дитинства казки…
***
Тихенько сіло на крайчик даху втомлене сонце.
Тополям ніжно ледь-ледь торкнуло рудаві верхи.
Напевне вісточку принесло мені від Тебе,
але мовчало. Лише дивилось в моє віконце.
І я мовчала, немов зненацька Тебе зустріла
після розлуки. І так багато Тобі хотіла
порозказати і розпитати:"Де Ти бувала?
І де ходила? І що робила? Чи пам’ятала?.."
Моя матусю,- Ти моє сонце, що не згасає,
а лиш мандрує у ті країни, де знов світає...
1998-2000 (2013)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0909 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0909 seconds