Серце не встигає за пташками,
Що летять із теплої землі.
Тіні їх на водах, наче шрами
На душі від несказанних слів.

Я люблю весну в собі і далі –
Наче змійку крові на снігу,
Перших ніжних квіточок медалі
В голім лісі, де небесний гул.

Де світанок – Біблія дитяча...
Темна і солодка винна ніч.
І неясно – хто сміється-плаче,
Плаче і сміється в глибині.

Може, скіф у річці синьогубій
Весело полоще тінь коня.
Може, зранку «промиває труби»
Усю ніч розгульна рагульна.

Душу цвіт від холоду рятує,
Як великий сніг – живі тіла:
Юну мавку чи старезну тую,
Що до смерті цноту зберегла.

Совість моя чиста, мов кишеня.
Пташечки сльоза на полині.
Чорні діри білої мішені
В соковитій вічній далині.

Отако весною...
Все проснулось.
Гнізда душ – мов склянки на шаблях.
А мене врятує від намулу
Невтонула щогла корабля.

Я на ній з великого розливу
Випливу на простір золотий.

Хай гримить.
Нехай бушують зливи.
Я люблю в огні й воді рости.