А я піду за волю проти рабства,
я виступлю за правду проти вас!

Леся Українка

На Кремлівський амвон він виходить такий непорочний,
І налобна Камчатка коричневим німбом горить,
І коричнево сяють червоні знамена ув очі,
Збронзовілий дух Леніна в залі могутньо стоїть.

Возсідає президія – мудрих апостолів рада.
Не ув’язнений ще Вельзевула нащадок – Борис.
І підступно, як Юда, Єгор вибудовує зраду,
Щоби “праведне сонце” вдягнути у консерватизм.

Михаїл осіняє усіх Іллічевим знаменням.
Йдуть до нього на прощу, цілуючи молот і серп.
Відпускає компартії він помилки й прогрішення,
І вже Сталін в собі чисту душу дитини несе.

До державної чаші йдуть сестри, тремтячи від щастя.
І республіка кожна побожна уста відкрива.
Лиш одна із сестер не достойна святого причастя –
Екстремістська, проклята, ворожа, небратня Литва!

Перекрити їй газ! Ех, повітря б іще перекрити!
На без хліб’ї невдячна нехай же тепер посидить.
Може, буде їй менше отої свободи кортіти,
Буде знати, як брата московського треба любить...

...Самодержцю всія!.. Вже імперії ти не вборониш.
О Литво! Із тобою республік усіх холуї!
Хай, наш царю, тебе не тривожать Союзу кордони –
Вони будуть з Камчатку на лисому лобі твоїм.

26 квітня 1990 року

Два роки тому, розміщуючи цей вірш на сайті poezia.org, я додав коментар, який нині хочу просто повторити. Він лише трохи "зачерствів"...
Наше лихо давнє і сьогочасне. Особливо в світлі недавніх "сталінських" подій. Та й не таку вже давню газову війну згадати не завадить. Вірш - спроба передбачити хід історії. І хоч автор не такий нахабний брехун, як Глоба, який віщує лиш те, що "корисно і почесно" (Леся Українка), історія ж, звісно, пішла так, як їй хочеться...