В трав'янистому віночку,
Під вербою, в холодочку,
Де пшениця колоситься,
Де гусей пасе лисиця,
Де зайчисько спить вухатий,
Де бузько будує хату.
Серед рідної природи,
Де кінчаються городи,
Звило затишне кубельце
Не звірятко, а...джерельце!
Цій події вельми раді
Всі, хто мешкає в леваді.
День і ніч не спить джерельце,
Рівно б'ється його серце.
Пісню радісну співає,
Всіх водою напуває.
Йдуть до нього звідусюди
Звірі, птахи... Навіть люди
П'ють, і дякують за воду,
За приємну насолоду.
Кришталева дзвін-водиця
Проти сонечка іскриться;
Холоднюча в літню спеку
Вирушає в путь далеку.
Трохи згодом час покаже,
Де той шлях її проляже.
А джерельце, знай, сміється,
У траві тихенько в'ється.
Напоївши кущ калини,
Геть побігло із долини.
Там зустріло по дорозі
П'ять братів у верболозі.
Міцно друзі обнялися
І в один струмок злилися.
Прийняла струмок ріка -
Лине течія стрімка,
Поспішає в синє море
До крайнеба неозоре...
Так джерельце мандрувало,
На крайсвіту побувало.
Повернувшись на леваду
Розказало все до ладу.
Як в чужих краях далеких
Ждуть весну сумні лелеки,
Адже їхня батьківщина
Там, де верби та ліщина.
...Всім, хто серцем не пропащий
Добре скрізь. Та вдома - краще!