Дійові особи:

Інженер – черговий нічної зміни в телерадіокомпанії.

Охоронець – колишній військовий, викінчений пияк.

Ведуча – журналіст радіостанції, заглиблена у себе повсякчас.

П’яний, як хлющ, охоронець голічерева барліжився у коридорі на більярдному столі, шість ніжок якого (як у членистоногих) уже добряче побив шашіль. Порожні пляшки диканського плодовоягідного вина, відомого як «жушка», валялись поряд на брудному, плямистому сукні. Кований армійський чобіт «заякорився» в лузі. Чоловік хропів із просвистом, а ще зрідка уві сні щось незрозуміле белькотав. Утім, словосполучення «бездиханний труп» лунало розбірливо…

Побачена картина геть засмутила інженера. «Як оту “жушку” можна пити?» – подумав він і пригадав давню екскурсію на диканський винний завод. Бульдозер горнув кагат напівгнилих яблук, обліплених хмарою мух та мошки, до бункера-прийомника. А з-під ковша вискакували щури…

Забравши ключі в охоронця, інженер закрив вхідні двері і браму в’їздних воріт та вимкнув світло. Невдовзі на довгому мармуровому сходинковому марші він почув чиїсь кроки, а ще – ритмічний стук по перилах із фігурного чавунного литва. Усміхнена ведуча, спускаючись, щось утаємничено наспівувала. Привітавшись, жінка запитала: «А чи не скуштувати нам духмяної і міцної кави?». «Дякую, залюбки, досхочу! Кава і секс – це те, без чого я взагалі жити не можу» – відповів інженер.

Обличчя чорнявки зблідло і вона, сум’ятливо опустивши очі, притишеним голосом незайманої дівчини мовила: «А, може, просто кави?..»