Ще тиждень, Весно, і заллєш ти
зеленим вулиці й серця.
Та вже берізонькам сережки
так поетично до лиця.

Та вже, хоч як Зимі не прикро,
в усе відинене проникло
і стрімко, й дзвінко так тепло.
Лиш в наглухо закриті вікна
й краплинки ще не протекло.

Та вже луги демонстрували
й відверто, вперто так траву.
Лиш я, веслуючи словами,
в твою весну пливу, пливу.

Та вже до спалахів готові
й так неприховано бруньки.
Лиш нам до повені любові
ще скільки хуртовин пройти.

Та стільки маєм прагнень спільних,
думок споріднених. Але ж?!
Візьми в облогу непостійність,
а донжуанство під арешт.

Візьми байдужість у в`язницю,
холодність, грубість у полон.
Я ж білі чари й чорні знищу
і нездіймусь на гору вищу,
коли з усміхнених долонь

іще хвилина і заллєш ти
в очах печаль, і побіжать,
помчать лавиною арешти.
Нарешті: на свободі - жах!

24.04.2013