ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.12.03
17:10
Єднаймося дорогою у прірву,
в яку ота сволота нас веде,
бо нове мінісерство – нову вирву,
пробачте міну нову, підкладе…*
Єднаймося мерщій, аби спаситися,
а радше – врятувати хоч дітей!
Усе ж допоки будемо трястися,
в яку ота сволота нас веде,
бо нове мінісерство – нову вирву,
пробачте міну нову, підкладе…*
Єднаймося мерщій, аби спаситися,
а радше – врятувати хоч дітей!
Усе ж допоки будемо трястися,
2024.12.03
09:52
Це не просто звичайний художник, а стріт-артист, який перетворив вулиці рідного Харкова на цілу галерею графічних робіт - справді філософських, навіть поетичних.
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його нап
Сьогодні він творить своє унікальне мистецтво під обстрілами у деокупованих містах. Його нап
2024.12.03
06:19
Чому в далекій юності дівчата
Усмішки дарували не мені, –
Чому донині болісно гадати:
Чому холодні квіти весняні?
Чому комусь блакитним цвітом рясту
Вкриває доля обрані шляхи,
А я лиш терну прорості голчасті
Підошвами вчуваю навкруги?
Усмішки дарували не мені, –
Чому донині болісно гадати:
Чому холодні квіти весняні?
Чому комусь блакитним цвітом рясту
Вкриває доля обрані шляхи,
А я лиш терну прорості голчасті
Підошвами вчуваю навкруги?
2024.12.03
05:55
Чи марні сни були ті, чи примарні?
Шукає вітер правди на землі.
Сирі підвали. Втеча з буцегарні.
Далекі, недосяжні кораблі…
Нехай пороги розіб’ють на друзки
ворожий флот і полчища орди.
Не стане московит ніколи руським,
в улус до хана йдуть його сл
Шукає вітер правди на землі.
Сирі підвали. Втеча з буцегарні.
Далекі, недосяжні кораблі…
Нехай пороги розіб’ють на друзки
ворожий флот і полчища орди.
Не стане московит ніколи руським,
в улус до хана йдуть його сл
2024.12.03
01:33
Портрет намальований зорями
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
Прочанина, що приходить щоночі
На горище, де сплять кажани
До весни – дзьобатої сірої птахи,
І шукає пошерхлі слова
Зітлілої книги старої поезії,
Яку можна лише шепотіти,
Ковтаючи звуки еламські
2024.12.02
22:40
Їй би в матріархаті народитися годилось,-
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мерех
Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
А то лиш я один та ще онук й сини...
Немає простору у повноті розправить крила.
Отож, як на останню приступку життя зійду,
Відкіль в інші світи вже мерех
2024.12.02
19:48
Крига скувала вулиці
у свої залізні лещата.
Замерзлі думки
висять бурульками
на деревах.
Почуття ледь визирають
з-під заледенілих калюж.
Крижаніє свідомість,
у свої залізні лещата.
Замерзлі думки
висять бурульками
на деревах.
Почуття ледь визирають
з-під заледенілих калюж.
Крижаніє свідомість,
2024.12.02
19:34
Іноді вірш скидається на неприступну фортецю,
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих
І його ні мечем, ні облогою — ніяк не здужати,
Слова атакують інші слова на серці,
Чорніє земля, а фортеця тримається мужньо.
На схили театру війни приходять союзники
Тримають герби, що в девізах минулих
2024.12.02
15:17
В коментарях бажано залишати суто дворядкові композиції
___________________________________________________________
Гекзаметр, або Гексаметр (грец. hexmetros — шестимірник) — метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля (—UU), де в кожній ст
2024.12.02
11:21
Ця осінь повела мене з собою,
Бо я ж таки Поезії солдат,
І восени я став лауреат,
Забивши на тривоги та відбої.
Пегаса осідлавши у політ,
Ця осінь повела мене з собою.
Домінувала в небі наді мною,
Бо я ж таки Поезії солдат,
І восени я став лауреат,
Забивши на тривоги та відбої.
Пегаса осідлавши у політ,
Ця осінь повела мене з собою.
Домінувала в небі наді мною,
2024.12.02
09:08
На порядку денному тривоги
І якого біса, звідкіля?..
Тільки відштовхнешся від порога
Згадуєш потвору-москаля
І сердешно шлеш йому прокляття
По-іменно ен-но сотні раз…
Хлопці — дорогесінькії браття —
Зупиніть маскви звіринний сказ
І якого біса, звідкіля?..
Тільки відштовхнешся від порога
Згадуєш потвору-москаля
І сердешно шлеш йому прокляття
По-іменно ен-но сотні раз…
Хлопці — дорогесінькії браття —
Зупиніть маскви звіринний сказ
2024.12.02
05:40
Є в пам’яті миттєвості війни,
Що блискавками чиркають до смерті
І освітляють вибухами вперто
Ослаблені бідою й страхом сни.
Є в пам’яті миттєвості війни, –
Вони повз мене не проходять мимо,
А щодоби стоять перед очима,
Пояснюючи з’яву сивини.
Що блискавками чиркають до смерті
І освітляють вибухами вперто
Ослаблені бідою й страхом сни.
Є в пам’яті миттєвості війни, –
Вони повз мене не проходять мимо,
А щодоби стоять перед очима,
Пояснюючи з’яву сивини.
2024.12.02
04:26
Освічує густу пітьму
це золотаве сяйво жовтня,
де неба зоряна безодня
в якій з тобою потону.
Давай пограєм у мовчанку
і будь-що-буде, аж до ранку,
хай заблукають у диму
ще сонні, мов коти, трамваї,
це золотаве сяйво жовтня,
де неба зоряна безодня
в якій з тобою потону.
Давай пограєм у мовчанку
і будь-що-буде, аж до ранку,
хай заблукають у диму
ще сонні, мов коти, трамваї,
2024.12.01
22:40
чи суттєво — позбутись ніг
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
адже люди завжди порядні
і навіщо ж тобі перейматися
як заходять сюди з полювання
закинути в себе пиріг
чи суттєво — втратити зір
славна праця є для осліплих
2024.12.01
21:28
Я думав, Десно, не тутешня ти,
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
А повернутися
Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
Так безнастану крутиш течію свою
І береги нещадно крушиш.
Я думав, Десно, десь з далеких гір,
Коли ще на Землі дива вершились,
Ти вийшла якось на слов”янський слід,
А повернутися
2024.12.01
19:51
Я ходжу в ліс
і шукаю там минулий рік.
Я хочу подолати
розрив часів.
Він повинен пролягати
отут, на цьому пеньку,
ніби по краю серця.
Крижана бурулька стікає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і шукаю там минулий рік.
Я хочу подолати
розрив часів.
Він повинен пролягати
отут, на цьому пеньку,
ніби по краю серця.
Крижана бурулька стікає,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Проза
Завтра
Треба йти лягати спати – перша ночі. Тихенько сопить шестимісячний син-горобчик, голосно хропе забурілий чоловік. Тонко дзвенить ніч. – Годину тому почався мороз, через годину піде сніг. Я знаю. Я сиджу тут, за своїм старим компом не просто так. Я сиджу, бо я повинна навчитись відгадувати майбутнє. Саме так, через клавіатуру і мишку, через дистрофічні калічені літери, через слова, яких я ще не вивчила, яких ще не побачила на своєму моніторі. Я повинна знати о котрій годині завтра почнеться нове життя, яке нам щохвилини обіцяють по телевізору: «Завтра! Завтра… Ось-ось, уже…». Я повинна се знати, бо стара бабуся – сусідка, вона щодня і взимку, і влітку сидить на лавочці біля входу у під’їзд і завше питає мене про це, а я ніколи не маю доречної відповіді для неї. Власне, я не маю ніякої відповіді, тому проходячи щовечора повз – пробігаю, втиснувши голову в плечі і зробивши вигляд, що надто поспішаю кудись, ніби то я виступаю по ящику і обіцяю для неї нового життя завтра. Завтра…
Завтра повинні підвищити зарплати. А всі люди стати добрими, сором’язливими і зворушливо вихованими. Вони перестануть лузати насіння на сходових клітинах, викидати недопалки з балкону і кричати трирічній дитині: «Дура! Шо ти береш всяку грязюку до рота! Хочеш сіфілісу заробити?». Завтра ми прокинемось на годину раніше, вийдемо з ранку на вулицю, аби розчистити сніг (ми не станемо матюкати працівників ЖЕКу, бо завтра ЖЕКів не буде: чесні двірники, слюсарі і сантехніки звільняться і відкриють власні справи, а чесні начальники підуть і повісяться, відстоявши чемненько довжелезну чергу до стовпа, урочисто встановленого у центрі міста в честь такої події). Так ось, розкинувши сніжок і розворушивши атрофовані у м’якеньких кріслах задки, почимчикуєм неспішно на роботу, вітаючись із перехожими, поступаючись місцем у маршрутках всім, хто колись мав на те право (колись, коли ще було право). А на роботі замість врубити Інтернет, пасьянс «косинку» чи, грішним ділом, чайника, - ми просто спробуєм трошки попрацювати. Небагато, звісно, аби не підірвати дорогоцінне (бо ж антибіотики, собака, дорогі) здоров’я.
Завтра… Воно наступить вже через п’ять годин. Радійте. Бо всі учні стануть розумними, а освіта безкоштовною. Хто ж тикне хабара чесному преподу? Навіщо? Ми ж не будемо вже вступати і закінчувати свої вузи та вузики за гроші. Ми не будемо купувати дипломи. Аякже – наша совість не спить: завтра вона не дозволить нам сього. Чи не совість (ну навіщо одразу – і такий екстрим!), а хтось інший, добрий та великий, як чупачупс, спуститься з свого хризантемово – соняшникового трону і подарує нам нове, солодке, красиве життя. Ви вірите? Я – так! Бо ж щодня я чую божіння й запевнення жирненьких помазаників, що їх ми самі й підмазуєм уже не першу чотирирічку. Правильно, щоб не всохли від туги за хорошим новим життям, яке ніяк не встигнуть подарувати своєму обалдівшому від якоїсь радості народу.
Стара бабуся – сусідка знову перечепить мене завтра. Завтра… А що я скажу їй? Що о першій ночі, коли пересилила (радше, згвалтувала) свою свідомість і спробувала проаналізувати цей політ скаженої мрії, що грузить наші «ящики», у мене почалися галюцинації? Я скажу їй, що не бачу майбутнього, що не навчилась читати його, через втому і сліпоту. - Не проблема, я розкажу їй, краще, про Хосе Хуана, який втретє одружився на вагітній матері свого брата по триста двадцять п’ятому каналу, я розкажу їй про погоду (через годину піде сніг – я знаю), про найновіші досягнення в медицині (грип – то вже фігня: не лікуйте грип – лікуйте СНІД), я розкажу їй про щось…
Вже перша ночі – тихенько сопить шестимісячний син-горобчик. Про що я розкажу йому?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Завтра
Треба йти лягати спати – перша ночі. Тихенько сопить шестимісячний син-горобчик, голосно хропе забурілий чоловік. Тонко дзвенить ніч. – Годину тому почався мороз, через годину піде сніг. Я знаю. Я сиджу тут, за своїм старим компом не просто так. Я сиджу, бо я повинна навчитись відгадувати майбутнє. Саме так, через клавіатуру і мишку, через дистрофічні калічені літери, через слова, яких я ще не вивчила, яких ще не побачила на своєму моніторі. Я повинна знати о котрій годині завтра почнеться нове життя, яке нам щохвилини обіцяють по телевізору: «Завтра! Завтра… Ось-ось, уже…». Я повинна се знати, бо стара бабуся – сусідка, вона щодня і взимку, і влітку сидить на лавочці біля входу у під’їзд і завше питає мене про це, а я ніколи не маю доречної відповіді для неї. Власне, я не маю ніякої відповіді, тому проходячи щовечора повз – пробігаю, втиснувши голову в плечі і зробивши вигляд, що надто поспішаю кудись, ніби то я виступаю по ящику і обіцяю для неї нового життя завтра. Завтра…
Завтра повинні підвищити зарплати. А всі люди стати добрими, сором’язливими і зворушливо вихованими. Вони перестануть лузати насіння на сходових клітинах, викидати недопалки з балкону і кричати трирічній дитині: «Дура! Шо ти береш всяку грязюку до рота! Хочеш сіфілісу заробити?». Завтра ми прокинемось на годину раніше, вийдемо з ранку на вулицю, аби розчистити сніг (ми не станемо матюкати працівників ЖЕКу, бо завтра ЖЕКів не буде: чесні двірники, слюсарі і сантехніки звільняться і відкриють власні справи, а чесні начальники підуть і повісяться, відстоявши чемненько довжелезну чергу до стовпа, урочисто встановленого у центрі міста в честь такої події). Так ось, розкинувши сніжок і розворушивши атрофовані у м’якеньких кріслах задки, почимчикуєм неспішно на роботу, вітаючись із перехожими, поступаючись місцем у маршрутках всім, хто колись мав на те право (колись, коли ще було право). А на роботі замість врубити Інтернет, пасьянс «косинку» чи, грішним ділом, чайника, - ми просто спробуєм трошки попрацювати. Небагато, звісно, аби не підірвати дорогоцінне (бо ж антибіотики, собака, дорогі) здоров’я.
Завтра… Воно наступить вже через п’ять годин. Радійте. Бо всі учні стануть розумними, а освіта безкоштовною. Хто ж тикне хабара чесному преподу? Навіщо? Ми ж не будемо вже вступати і закінчувати свої вузи та вузики за гроші. Ми не будемо купувати дипломи. Аякже – наша совість не спить: завтра вона не дозволить нам сього. Чи не совість (ну навіщо одразу – і такий екстрим!), а хтось інший, добрий та великий, як чупачупс, спуститься з свого хризантемово – соняшникового трону і подарує нам нове, солодке, красиве життя. Ви вірите? Я – так! Бо ж щодня я чую божіння й запевнення жирненьких помазаників, що їх ми самі й підмазуєм уже не першу чотирирічку. Правильно, щоб не всохли від туги за хорошим новим життям, яке ніяк не встигнуть подарувати своєму обалдівшому від якоїсь радості народу.
Стара бабуся – сусідка знову перечепить мене завтра. Завтра… А що я скажу їй? Що о першій ночі, коли пересилила (радше, згвалтувала) свою свідомість і спробувала проаналізувати цей політ скаженої мрії, що грузить наші «ящики», у мене почалися галюцинації? Я скажу їй, що не бачу майбутнього, що не навчилась читати його, через втому і сліпоту. - Не проблема, я розкажу їй, краще, про Хосе Хуана, який втретє одружився на вагітній матері свого брата по триста двадцять п’ятому каналу, я розкажу їй про погоду (через годину піде сніг – я знаю), про найновіші досягнення в медицині (грип – то вже фігня: не лікуйте грип – лікуйте СНІД), я розкажу їй про щось…
Вже перша ночі – тихенько сопить шестимісячний син-горобчик. Про що я розкажу йому?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію