Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.08
16:18
Сіріє небо, гублячи блакить.
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
Іржа вражає вже пожовкле листя.
Що стрімко долу падає, летить.
А з ним і літніх днів пора барвиста.
Стікає в небуття. І тане час,
Що кожному відведений у долі.
Невже пісень веселих
світоч згас,
2025.11.08
15:39
Там, де сонце торкає землі, помічаю дива:
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
Розливає лафіт незнайомий мені сомельє.
"Добрий вечір"- вітає. Киваю і я - "Навзаєм"
Завмирає і дивиться, ніби мене впізнає.
Ніби я - той бувалець, якого давно чатував.
Так і хочу йому простягнути у рук
2025.11.08
11:46
Дозимове дієслово цвітом стелить…
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
А маршрутки, як дикунки, топчуть листя…
Ну а джмелик, (від Анжели) подивився
І подумав, що дострелить… Помилився.
24.10.2025.
2025.11.07
21:47
Поодинокі дерева
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
із перемішаним жовтим
і зеленим листям,
ніби перемішаними
смугами долі.
Вони стоять
і чогось чекають.
Можливо, пришестя Месії.
2025.11.07
16:48
я – дрібна блошива мавпа
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
а друзі мої – нарики
(усе це жартома)
або я – схолола піца
ще б сюди лимон згодився
а як сама?
і мною поторбасували
усі щурихи в цім кварталі
2025.11.07
16:29
Хмільний Хмільник на рідному Поділлі --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
Благословенний, чарівливий край.
Де пестили мене волосся хвилі,
І мріяння збувалися про рай.
І бабине цвіло розкішне літо...
Я поринав у промені принад
Щоб душу розхвильовану зігріти --
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Проза
Завтра
Треба йти лягати спати – перша ночі. Тихенько сопить шестимісячний син-горобчик, голосно хропе забурілий чоловік. Тонко дзвенить ніч. – Годину тому почався мороз, через годину піде сніг. Я знаю. Я сиджу тут, за своїм старим компом не просто так. Я сиджу, бо я повинна навчитись відгадувати майбутнє. Саме так, через клавіатуру і мишку, через дистрофічні калічені літери, через слова, яких я ще не вивчила, яких ще не побачила на своєму моніторі. Я повинна знати о котрій годині завтра почнеться нове життя, яке нам щохвилини обіцяють по телевізору: «Завтра! Завтра… Ось-ось, уже…». Я повинна се знати, бо стара бабуся – сусідка, вона щодня і взимку, і влітку сидить на лавочці біля входу у під’їзд і завше питає мене про це, а я ніколи не маю доречної відповіді для неї. Власне, я не маю ніякої відповіді, тому проходячи щовечора повз – пробігаю, втиснувши голову в плечі і зробивши вигляд, що надто поспішаю кудись, ніби то я виступаю по ящику і обіцяю для неї нового життя завтра. Завтра…
Завтра повинні підвищити зарплати. А всі люди стати добрими, сором’язливими і зворушливо вихованими. Вони перестануть лузати насіння на сходових клітинах, викидати недопалки з балкону і кричати трирічній дитині: «Дура! Шо ти береш всяку грязюку до рота! Хочеш сіфілісу заробити?». Завтра ми прокинемось на годину раніше, вийдемо з ранку на вулицю, аби розчистити сніг (ми не станемо матюкати працівників ЖЕКу, бо завтра ЖЕКів не буде: чесні двірники, слюсарі і сантехніки звільняться і відкриють власні справи, а чесні начальники підуть і повісяться, відстоявши чемненько довжелезну чергу до стовпа, урочисто встановленого у центрі міста в честь такої події). Так ось, розкинувши сніжок і розворушивши атрофовані у м’якеньких кріслах задки, почимчикуєм неспішно на роботу, вітаючись із перехожими, поступаючись місцем у маршрутках всім, хто колись мав на те право (колись, коли ще було право). А на роботі замість врубити Інтернет, пасьянс «косинку» чи, грішним ділом, чайника, - ми просто спробуєм трошки попрацювати. Небагато, звісно, аби не підірвати дорогоцінне (бо ж антибіотики, собака, дорогі) здоров’я.
Завтра… Воно наступить вже через п’ять годин. Радійте. Бо всі учні стануть розумними, а освіта безкоштовною. Хто ж тикне хабара чесному преподу? Навіщо? Ми ж не будемо вже вступати і закінчувати свої вузи та вузики за гроші. Ми не будемо купувати дипломи. Аякже – наша совість не спить: завтра вона не дозволить нам сього. Чи не совість (ну навіщо одразу – і такий екстрим!), а хтось інший, добрий та великий, як чупачупс, спуститься з свого хризантемово – соняшникового трону і подарує нам нове, солодке, красиве життя. Ви вірите? Я – так! Бо ж щодня я чую божіння й запевнення жирненьких помазаників, що їх ми самі й підмазуєм уже не першу чотирирічку. Правильно, щоб не всохли від туги за хорошим новим життям, яке ніяк не встигнуть подарувати своєму обалдівшому від якоїсь радості народу.
Стара бабуся – сусідка знову перечепить мене завтра. Завтра… А що я скажу їй? Що о першій ночі, коли пересилила (радше, згвалтувала) свою свідомість і спробувала проаналізувати цей політ скаженої мрії, що грузить наші «ящики», у мене почалися галюцинації? Я скажу їй, що не бачу майбутнього, що не навчилась читати його, через втому і сліпоту. - Не проблема, я розкажу їй, краще, про Хосе Хуана, який втретє одружився на вагітній матері свого брата по триста двадцять п’ятому каналу, я розкажу їй про погоду (через годину піде сніг – я знаю), про найновіші досягнення в медицині (грип – то вже фігня: не лікуйте грип – лікуйте СНІД), я розкажу їй про щось…
Вже перша ночі – тихенько сопить шестимісячний син-горобчик. Про що я розкажу йому?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Завтра
Треба йти лягати спати – перша ночі. Тихенько сопить шестимісячний син-горобчик, голосно хропе забурілий чоловік. Тонко дзвенить ніч. – Годину тому почався мороз, через годину піде сніг. Я знаю. Я сиджу тут, за своїм старим компом не просто так. Я сиджу, бо я повинна навчитись відгадувати майбутнє. Саме так, через клавіатуру і мишку, через дистрофічні калічені літери, через слова, яких я ще не вивчила, яких ще не побачила на своєму моніторі. Я повинна знати о котрій годині завтра почнеться нове життя, яке нам щохвилини обіцяють по телевізору: «Завтра! Завтра… Ось-ось, уже…». Я повинна се знати, бо стара бабуся – сусідка, вона щодня і взимку, і влітку сидить на лавочці біля входу у під’їзд і завше питає мене про це, а я ніколи не маю доречної відповіді для неї. Власне, я не маю ніякої відповіді, тому проходячи щовечора повз – пробігаю, втиснувши голову в плечі і зробивши вигляд, що надто поспішаю кудись, ніби то я виступаю по ящику і обіцяю для неї нового життя завтра. Завтра…
Завтра повинні підвищити зарплати. А всі люди стати добрими, сором’язливими і зворушливо вихованими. Вони перестануть лузати насіння на сходових клітинах, викидати недопалки з балкону і кричати трирічній дитині: «Дура! Шо ти береш всяку грязюку до рота! Хочеш сіфілісу заробити?». Завтра ми прокинемось на годину раніше, вийдемо з ранку на вулицю, аби розчистити сніг (ми не станемо матюкати працівників ЖЕКу, бо завтра ЖЕКів не буде: чесні двірники, слюсарі і сантехніки звільняться і відкриють власні справи, а чесні начальники підуть і повісяться, відстоявши чемненько довжелезну чергу до стовпа, урочисто встановленого у центрі міста в честь такої події). Так ось, розкинувши сніжок і розворушивши атрофовані у м’якеньких кріслах задки, почимчикуєм неспішно на роботу, вітаючись із перехожими, поступаючись місцем у маршрутках всім, хто колись мав на те право (колись, коли ще було право). А на роботі замість врубити Інтернет, пасьянс «косинку» чи, грішним ділом, чайника, - ми просто спробуєм трошки попрацювати. Небагато, звісно, аби не підірвати дорогоцінне (бо ж антибіотики, собака, дорогі) здоров’я.
Завтра… Воно наступить вже через п’ять годин. Радійте. Бо всі учні стануть розумними, а освіта безкоштовною. Хто ж тикне хабара чесному преподу? Навіщо? Ми ж не будемо вже вступати і закінчувати свої вузи та вузики за гроші. Ми не будемо купувати дипломи. Аякже – наша совість не спить: завтра вона не дозволить нам сього. Чи не совість (ну навіщо одразу – і такий екстрим!), а хтось інший, добрий та великий, як чупачупс, спуститься з свого хризантемово – соняшникового трону і подарує нам нове, солодке, красиве життя. Ви вірите? Я – так! Бо ж щодня я чую божіння й запевнення жирненьких помазаників, що їх ми самі й підмазуєм уже не першу чотирирічку. Правильно, щоб не всохли від туги за хорошим новим життям, яке ніяк не встигнуть подарувати своєму обалдівшому від якоїсь радості народу.
Стара бабуся – сусідка знову перечепить мене завтра. Завтра… А що я скажу їй? Що о першій ночі, коли пересилила (радше, згвалтувала) свою свідомість і спробувала проаналізувати цей політ скаженої мрії, що грузить наші «ящики», у мене почалися галюцинації? Я скажу їй, що не бачу майбутнього, що не навчилась читати його, через втому і сліпоту. - Не проблема, я розкажу їй, краще, про Хосе Хуана, який втретє одружився на вагітній матері свого брата по триста двадцять п’ятому каналу, я розкажу їй про погоду (через годину піде сніг – я знаю), про найновіші досягнення в медицині (грип – то вже фігня: не лікуйте грип – лікуйте СНІД), я розкажу їй про щось…
Вже перша ночі – тихенько сопить шестимісячний син-горобчик. Про що я розкажу йому?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
