Поглянув, додав мені вроди
і вхопила я її як свою.
Щаслива, ковтнула зорю.
Попустила себе вимріяти
на подобу відсвіту
в його очах. Танцюю, танок танцюю
серед безлічі птах на шибких крилах.
Стіл залишається столом, в келиху на столі , що не трансформується
лишається вино – вином.
А я – міфічна,
вигадана до неможливості,
вимріяна аж до крові.
Розповідаю йому що хоче почути: про мурашок від любові вмираючих
під сузір’ям кульбаби. Присягаю йому , що білі троянди - cпівають , скроплені вином.
Сміюся, голову нахиляю, обережно, немов винахід вивіряю. Танцюю, танок танцюю
в здивованій шкірі, в обіймах, що мене плетуть.
Єва з ребра, Венера з піни, Мінерва з голови Юпітера
були більш справжніми.
Коли він на мене не дивиться, я шукаю свого обличчя
на стіні. І бачу тільки цвях, з якого образ зірвано.

(Довiльний переклад)