ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.23
12:32
Людина яка пише про високі рими і ставить себе у приклад. Ось його робота з "надскладними" римами і красою слова:
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
кузня сонетів,
вир транспорантів,
подзвін курантів,
рими-ракети,
строфи-букети,
в гр
2024.05.23
11:05
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Зат
2024.05.23
11:03
Мені приємно, що прем‘єра моєї драми «Тріо поетичів» отримала такий резонанс.
На жаль, дехто сприймає все буквально, приміряючи на себе, хоча це - не документальний твір і не стенограма. Це - роздуми над тими питаннями, що, судячи з кількості прочитань,
2024.05.23
09:35
Я лежу, я камінь спотикання...
І болить мені оця епоха,
Що спіткнулась об судьбу мою.
с. 22.
Як глобально неординарно сказано. Ця мерзенна епоха швондерів і мізерних душею чи взагалі бездушних грошолюбів спотикнулася об долю Ігоря Павлюка, яка
2024.05.23
09:07
Скунс роботу знає на ура,
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
2024.05.23
05:50
Зірки не знають про війну.
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
2024.05.23
05:08
Скрипнуть двері, дзенькне шибка,
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
2024.05.23
01:31
Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
2024.05.22
19:19
Я вибравсь із тенетів "вебу",
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
2024.05.22
18:37
Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
2024.05.22
12:38
Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
2024.05.22
11:35
Лечу до тебе з літнім вітерцем
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.
Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
2024.05.22
11:30
Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
2024.05.22
09:07
БАНАЛЬНА ДРАМА
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ЛИЦЕДІЙ - актор і поет, моложавий, симпатичний, такий тип зазвичай подобається жінкам за 50.
СЕНСЕЙ - поет, спортивної статури, вже не першої свіжості, володар чорного поясу, отриманого на районних міжнародних змаганнях
2024.05.22
06:37
Зручно влаштувавшись за столом на кухні,
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я
2024.05.22
05:33
Нічний гадючник: музика, вино,
у караоке хтось волає Лепса
і на пілоні крутиться – воно…
не зрозуміло принц то чи принцеса.
У нас 200-тим їде тракторист,
а комбайнеру відірвало руки.
В столиці не почути міни свист,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у караоке хтось волає Лепса
і на пілоні крутиться – воно…
не зрозуміло принц то чи принцеса.
У нас 200-тим їде тракторист,
а комбайнеру відірвало руки.
В столиці не почути міни свист,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.18
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Вересюк (2005) /
Вірші
Українці мої!!!
Контекст : Клуб поезії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українці мої!!!
Українці мої! По великому, білому світу,
Не з добра і щедрот вас розсіяла рідна земля!
Розкидало світом, українського всіяло цвіту,
Проростає насіння, чужа колоситься рілля!
Українці мої! Вас зустрінеш у світі повсюди,
Непривітна була і гіркою від сліз чужина.
Лише праця і віра зуміли вас вивести в люди,
Але Батьківщина – лишилася в серці одна!
Українці мої! Ви в четвертому, п’ятім коліні
Зберегли свою мову, навчили онуків, дітей.
Як же сталося так, що в залишеній вами країні
Іноземна у вжитку у більшості серед людей.
Українці мої! Тільки лиш у захланній Росії
Ви цураєтесь часто коріння свого та єства.
Так було, коли учні зрікалися свого Месії,
Не зрікайся коріння, заради свого торжества!
Українці мої! Ви байдужі такі,чи терплячі?
Та ж відчуйте себе хазяями на рідній землі!
Бо ж як діти малі, безпомічні і ніби незрячі,
І за вас все вирішують в Брюсселі, чи у Кремлі.
Українці мої! Ви лишаєте рідні оселі,
Найчарівніший край і найкращі у світі ґрунти,
Хто посіяв зневіру, думки ці сумні, невеселі?
Хто штовхає у спину, в чужі, невідомі світи?
Українці мої! Ваші душі розчахнуті болем,
І по вінця, до краю, повні страждань, гіркоти.
Тому і життя, так часто порівнюють з полем,
Життя щоб прожити, не поле, це вам, перейти.
Українці мої! Вас історія має навчити,
Забагато трагічних було і страшних сторінок.
Ви цю землю повинні у серці до щему любити,
І хай Бог вбереже від повторення цих помилок.
Українці мої! Пам’ятайте про славне минуле,
Бо без нього не буде у ваших дітей майбуття!
Нашу назву, історію, церкву – уже умикнули,
Тепер меншовартості навіюють нам поняття!
Українці мої! Ви ходили по полю за плугом
Коли інші у шкірах, палили в печерах вогні,
Ви сідлали коня, поправляли на ньому попругу
І співали гаївки, як сонцю хвалу та весні!
Українці мої! Хто догляне дідівські могили?
В чиї руки потрапить залишена вами земля?
Хай Господь укріпить вашу віру, надію і сили,
До священних могил повертатися завжди здаля.
Це ж бо наша земля, дана Богом навіки, єдина!
Ми прадавній народ, що корінням сягає глибин…
Буде жити в віках, у сяйві моя Україна,
Полісся, морів, степів і сивих Карпатських вершин!
09.03.2012 р.
Не з добра і щедрот вас розсіяла рідна земля!
Розкидало світом, українського всіяло цвіту,
Проростає насіння, чужа колоситься рілля!
Українці мої! Вас зустрінеш у світі повсюди,
Непривітна була і гіркою від сліз чужина.
Лише праця і віра зуміли вас вивести в люди,
Але Батьківщина – лишилася в серці одна!
Українці мої! Ви в четвертому, п’ятім коліні
Зберегли свою мову, навчили онуків, дітей.
Як же сталося так, що в залишеній вами країні
Іноземна у вжитку у більшості серед людей.
Українці мої! Тільки лиш у захланній Росії
Ви цураєтесь часто коріння свого та єства.
Так було, коли учні зрікалися свого Месії,
Не зрікайся коріння, заради свого торжества!
Українці мої! Ви байдужі такі,чи терплячі?
Та ж відчуйте себе хазяями на рідній землі!
Бо ж як діти малі, безпомічні і ніби незрячі,
І за вас все вирішують в Брюсселі, чи у Кремлі.
Українці мої! Ви лишаєте рідні оселі,
Найчарівніший край і найкращі у світі ґрунти,
Хто посіяв зневіру, думки ці сумні, невеселі?
Хто штовхає у спину, в чужі, невідомі світи?
Українці мої! Ваші душі розчахнуті болем,
І по вінця, до краю, повні страждань, гіркоти.
Тому і життя, так часто порівнюють з полем,
Життя щоб прожити, не поле, це вам, перейти.
Українці мої! Вас історія має навчити,
Забагато трагічних було і страшних сторінок.
Ви цю землю повинні у серці до щему любити,
І хай Бог вбереже від повторення цих помилок.
Українці мої! Пам’ятайте про славне минуле,
Бо без нього не буде у ваших дітей майбуття!
Нашу назву, історію, церкву – уже умикнули,
Тепер меншовартості навіюють нам поняття!
Українці мої! Ви ходили по полю за плугом
Коли інші у шкірах, палили в печерах вогні,
Ви сідлали коня, поправляли на ньому попругу
І співали гаївки, як сонцю хвалу та весні!
Українці мої! Хто догляне дідівські могили?
В чиї руки потрапить залишена вами земля?
Хай Господь укріпить вашу віру, надію і сили,
До священних могил повертатися завжди здаля.
Це ж бо наша земля, дана Богом навіки, єдина!
Ми прадавній народ, що корінням сягає глибин…
Буде жити в віках, у сяйві моя Україна,
Полісся, морів, степів і сивих Карпатських вершин!
09.03.2012 р.
Контекст : Клуб поезії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію