ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Надія Рябенко (1940) / Проза

 Марусине весілля

Цвіла любов… Буяла рута-м’ята,
Витьохкувало серце солов’єм.
І відпливала тихо біла хата
В блакитний дим казковим кораблем

Ця погожа тепла осінь радувала всіх, від малого до старого. Вересневий серпанок невидимими крильми огорнув село. Чисте повітря п’янили дозрілі груші та червонобокі яблука в садках, а на причілку білих чепурних хат квітували гвоздики та чорнобривці. Пахло любистком та прив’ялою м’ятою і п’янкі пахощі розносив навкруги легесенький вітерець.
Люди раділи зібраному щедрому врожаю жита та пшениці. В цю чарівну пору селяни справляли весілля за весіллям. Ось і Маруся виходить заміж за Василя. Їй виповнилось вісімнадцять. Закінчила сім класів, а в селі молодим одна дорога – колгосп; або на ферму, або на поле. Маруся вибрала поле. Там і познайомилася з трактористом Василем. І от уже й весілля.
Маруся, мов тополя – висока, струнка з довгою темно-русою косою, тонкими чорними бровами, над сіро-голубими очима, прямим тонким носом, повними вишневими вустами та матовим обличчям, з легким рум’янцем на щоках. Її, одягнувши в міський одяг, можна знімати в кіно чи змальовувати портрет. А що в селі? – простенька кофтина, спідниця, на голові біла хустина. Від весни до зими – босоніж, черевики обувала в клуб та на вечорниці. Ще недавно була худенькою непоказною дівчинкою. Любила грати у м’яча та перескакувати через мотузку. Мати було все їй дорікає:
– Марусю, іди стрибай за хатою, щоб не видно було на шлях, бо люди подумають, що то я стрибаю.

Маруся червоніла від сорому і втікала за хату де, стара яблуня, низько нахилила зелені густі віти. Хоч і виросла висока, та була ще дитям і їй хотілося пограти в м’яча і че-рез мотузку поплигати. Та всьому свій час…
Маруся вже засватана. Від Василя прийшли старости і вона не відмовила, пов’язала їх рушниками. У п’ятницю вдосвіта, дві коровайниці місять тісто на коровай і випікають його в печі та оздоблюють житнім колоссям і кетягами червоної калини. Рум’яний, заквітчаний каравай прикрашає стіл. А в суботу зранку збираються дружки – молоді подруги Марусі. Вони заходять у двір і чекають, поки наречена запросить їх до хати.
«…Чи довго ми тут стоятимем,
Сиру земельку топтатимем.
Червоними чобітками
З золотими підківками…»
Маруся виходить до дружок, низенько вклоняється і запрошує до хати. Старша дружка допомагає їй одягнутись. Марусин брат Микола, заплітає довгу косу, а дівчата одягають на неї вишиту яблуневим квітом сорочку, нову широку спідницю, щоб з-під неї виглядала мережка з сорочки. Талію обв’язують вишитим рушником, щоб він звисав поверх спідниці. Зверху одягають корсетку, обшиту квітами з чорного плису та оздоблену маленькими кольоровими ґудзиками. На шию – разки доброго червоного намиста. На голову вінок, зроблений з різнобарвних квітів, а до вінка прикріплюють різнокольорові стрічки. Взувають хромові чоботи на невисоких підборах.
Дружки одягнені, як і Маруся, у вінках та стрічках, немов весняні квіти на лугах. Молода з дружками іде запрошувати рідних на весілля. Спочатку до хрещених батьків. Увійшовши в хату вона кланяється і говорить:
– Просили батько й мати і я прошу вас до мене на весілля. Молоду з дружками пригощають за столом різними


стравами. Коли наречена з дружками обійшла всіх рідних – повагом повертається додому. Дружки співають весільних пісень.
«… Рости сосна вгору,
Ми йдемо додому.
До нової хати –
Де батько та мати,
До нової світлиці,
Де братики та сестриці,
Де братики та сестриці,
Де діверки та зовиці…»
Вернувшись до молодої, дружки роблять гільце з різ-них квітів червоної калини та житнього колосся.
Тим часом молодий із старшим боярином, світилкою та свашкою, їздять по селу кіньми і запрошують на весілля своїх родичів. Вечором, по заході сонця, він приїжджає до нареченої забирати постіль. На віз грузять скриню з приданим. Поверх скрині складають подушки, рядна і все інше придане, що вона придбала за короткий дівочий вік. Мати обсипає постіль житом з пахучим хмелем та дрібними монетами. З піснями, жартами везуть Марусину постіль до майбутнього чоловіка.
Настала довгоочікувана неділя. Сонячний погожий ранок. Небо голубе і прозоре. Тепло, вітерець десь спочиває в садках. Василь з причетом поспішає до Марусі. Поряд з ним старший боярин, світилка, свашка та інші родичі, друзі, сусіди та цікава дітвора.
Сусіди нареченої не дрімають. Вони зав’язали ворота мотузкою і не дають пройти до хати, вимагаючи викуп.
Старший боярин ставить могорич і дорога відкрита. Та біля порога процесію зустрічає Марусин брат з качалкою в руках. Він без викупу не хоче віддавати сестру. Після короткого діалогу з жартами, Василь дає викуп за наречену.


І ось виходить Маруся вся у квітах та стрічках з рум’янцем на щоках і щасливою посмішкою на вустах, гарна та пишна, як у саду вишня. Вона шовковим платком перев’язує судженому руку і прикріплює весільну квітку до його піджака і до піджака старшого боярина.
Батьки благословляють молодих хлібом-сіллю і запрошують всіх до столу. Столи заставлені нехитрими селянськими стравами: парує капуста в полив’яних полумисках, картопля з м’ясом, солоні огірки та помідори, вінегрет, квашена капуста, сметана і обов’язково два киселі – молочний і вишневий. Посеред столу у графині самогон, виготовлений з цукрових буряків. Частував батько всіх з однієї чарки, починаючи з молодих. Тост у нього був короткий і по-селянському мудрий:
– Дай Боже на все гоже, а що не гоже – відверни Боже. Всі бажали молодим щастя та доброго здоров’я. Після першого частування всі пожвавішали і дружки весело заспівали для старшого боярина:
«… Старший боярин чубатий,
До стіни прип’ятий,
Гвіздочком прибитий,
Щоб не був сердитий…»
Бояри не забарились, швидко спохватились і у відповідь заспівали:
«… Старша дружка, як дружка,
Друга – як подушка,
Третя – наче гуска,
По садочку ходить
І гусяток водить»
Всі гості весело сміються. Галас, жарти, сміх, а дружки не вгавають, приспівують світилці:
«…Світилочка ласа
Вкрала кусок м’яса.
За стіл нахиляється
М’ясом запихається…»

Після світилки прийнялись за боярів:
«…Брязнули вилки й тарілки,
Дайте боярам горілки.
Брязнули ще й ложечки –
Дайте хоч трошечки»
Не встигли бояри оговтатись, як заспівали поважні свати:
«… А в нашого свата
З верби, з лози хата,
А вікна з берези –
Ми іще тверезі…»
Батько знов частує гостей. Випили бояри, свати, дружки. Дійшла черга й до нареченого, він потрапив на гострий язик якоїсь дружки:
«… Було б тобі не женитися,
Було б краще свиней пасти.
Із довгою ломакою
Та з чорною собакою…»
І знову сміх та жарти. Гостям стало тісно і душно у хаті, вже пора й потанцювати. Заграла гармошка і вдарив бубон в такт веселій мелодії, що рвала серце і кликала в шалений захмелілий танок. І все закрутилось, завертілось, тільки музика, тільки танок! Молоді дівочі та парубочі но-ги дрібно вибивали гопака, кроков’яка, польку. Аж ось зять дарує тещі чоботи. Він підносить їх на великій тарелі. Наливає чарку горілки, вона півчарки випиває, а остачу випліскує через голову на гостей. Розбиває об землю таріль на щастя, взуває чоботи і танцює з зятем.
Коли всі втомилися від танців, батько і мати запрошують гостей до столу. Свати вже веселі, не потраплять у двері і звертаються до гостей:
«… Ой на горі рута,
Під горою м’ята.
Скажіть добрі люди,
Де сватова хата…»

І знову жарти, регіт, співи. Та весільна мати трохи засмутилася. Скоро любиму доньку треба виряджати в нову сім’ю до свекрухи. Непрохані сльози навертаються на очі. Мати мимохідь згадує швидкоплинне дитинство Марусі та її коротке дівування. Якто її Марусині буде житися у свекрухи та свекра? А Марусині подруги співають і завдають жалю материнському серцю:
«… Прощай, прощай моя мати,
Я від тебе йду.
В чужу сім’ю, в чужу хату,
У чужу рідню…
Ой, хто ж тобі моя ненько
Принесе води?
Ще зазнаєш моя ненько
Без мене біди…»
Мати втирає хусточкою непрохану сльозу… Батько з матір’ю іконами благословляють молодих і говорять їм напутні слова. Гармоніст грає щемливу мелодію, а це означає, що молодим і гостям пора покинути щедру хату Марусиних батьків.
Василь бере Марусю за руку і веде її до своїх батьків через усе село. Всю дорогу грає гармошка, вибиває дрібно бубон, танцюють та співають гості. Батько і мати нареченого запрошують всіх до столу. Знову по колу ходить чарка з горілкою. Гості закусують. Один із сватів розрізає на шматочки пишний коровай, подає спочатку молодим, потім батькам, а далі всім гостям, які дарують скромні подарунки молодятам. Невістка підходить до свекра та свекрухи і дарує їм вишиті нею сорочки, одягає на них і під веселу музику гармоніста танцює з щасливими батьками.
Сонечко вже сховалося за річку. Вечір розправляє свої невидимі крила, огортаючи село. Притомився гармоніст і гості. Марусин брат Микола, розплітає розкішну



косу, а в її очах причаївся смуток за довгою косою – дівочою красою. Микола покриває хустиною голову Марусі. Вона вже не дівка, а Василева дружина. Скінчився її короткий дівочий вік. Василь з Марусею їдуть відпочивати чи то до родичів, чи до сусідів. А гості не розходяться, хоча і притомились, весілля триває до півночі.
У понеділок молода невістка прокинулась разом з сонечком. Вона дістає з скрині свої рушники, що вишивала дівкою і вішає на ікони та пожовтілі фотографії. Застилає білими ряднами подушки. Пізніше сходяться гості і весілля продовжується. Після частування два свати обв’язують рушником молоду невістку і держачись за кінці рушника, ведуть її на город показати межу. Марусин чоловік повинен викупити свою дружину, поставивши могорича, бо інакше її прив’яжуть рушником до дерева на обніжку. Він викупає свою дружину. Розпивають могорич. Батько і мати знову запрошують всіх до столу, а тим часом їм готують возика, садовлять під дружній сміх та жарти і везуть до річки купати. Син за батьків повинен всіх почастувати горілкою. Пісні, музика, жарти, сміх. Весілля продовжується…
А яке ж то буде життя у Марусі з Василем?

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-06-03 11:47:57
Переглядів сторінки твору 1730
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.834 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.230 / 5.19)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2015.05.29 15:42
Автор у цю хвилину відсутній