Чуєш, крихітко, зеленооке створіння з минулого,
Я не схлипую більше, торкаючись думкою мрії.
Запитаєш, чи вірю? В людей ані краплі не вірю,
І, яка ота віра, на дев’ять десятих забула.

Чуєш, дівчинко, що жила почуттями і римами,
Мені досі болить, як у снах тебе бачу я.
Я сьогодні, як всі, і нічого немає дивного:
Щоб не бачити зрад, я й сама тепер зраджую.

Не вертайся у мене і входи забудь, будь ласка,
І не змушуй писати, бо ж бачиш, уже не виходить.
Я щаслива, здається, комфортно мені під маскою,
Я навчилась без совісті жити – кажуть, тепер це модно.

Залишайся в минулому – гарною, вірною, доброю,
Віддавай себе мріям, живи і не слухай нікого.
Ну, а я… мушу йти, повертаю за інші обрії –
Просто вибач мені й не кажи про ці рими Богові.

06.06.2013