Випало знайти особливе місце для роздумів-гори.
В горах підносишся до особливого стану відчуття дивних речей. Все навколо змінює межі: земля, природа, люди. Тут повітря таке чисте, а неба можна торкнутись рукою. Відчуваєш себе малим, але вперше зустрічаєш свої думки без втеч і приховування. тут все як на долоні.
Може здасться, що от-от відкриється вічна істина або найстрашніша таємниця.
Гори природні, прадавні, вічні, що відчуваєш, наче знайшов щось давно загублене, про що забув, здавалося, назавжди.
Тут зникає мова і панують відчуття захвату, зворушення, страху. страх такий глибокий та пронизуючий, що хочеться його подолати і зійти вниз оновленим.
Тоді можна повертатися знову, зустріти захід і ватру, на власні очі побачити зоряне небо над нами, а можливо і моральний закон в нас.
Коли сонце запалить снігові шапки повертатися вниз захочеться?

***
Небо зупинило серцевий ритм, вдихнуло, і в порожнечу грудей сірим безмежжям глянула безодня. Від тремтіння мурашки пішли по тілу.
Важкі темні хмари роздерли блакить на клапті. Поривом вітру змело тривожну паузу і на землю застукотів прудкий дощ, наче поспішав заповнити незручну тишу.
На спорожнілих змерзлих вулицях виростали гриби парасоль.