«Да й понад нашим ланом
Пшениченька ланом,
В долині жито - овес.
В долині овес.
Да не по правді милий,
Ой милий, чорнобривий,
Со мною живеш.
Со мною живеш».

Народна творчість

Кволе світло пробивалося крізь засиджені мухами шибки. Ті скалилися гостряками скляних уламків і тоненько гуділи під натиском вітру. Тим часом виснажене проміння поцяткувало загиджену недопалками підлогу. Зазирнуло до побитого емальованого відра з загуслою смердючою жижою. Кинуло полиск на обрамлене подушкою жіноче обличчя й вмерло.
Маруся розплющила очі, підвела голову, в якій з добрий місяць не виводилися бджоли. Їхнім гудінням Марусю кожного ранку обдаровувало похмілля, котре встигло стати звичкою. Приємною, але клопіткою : Юлька - самогонниця не давала в борг.
Маруся облизала розбиті губи й заматалася по хаті в пошуках заначки. З обпеченої спиртом горлянки раз - пораз виривалося тваринне мурчання, котре можна було розтлумачити приблизно так :
«Сука Юлька, без налічкі не дає. І картопльой не бєрьоть. А гдє я їй грошє візьму, розтуди її мать?! Раньше з - за рєбйонка на роботу не бралі. Намучилась с нім , поки не зконало. Аднім гємбєлєм мало, так другой сів на шию. Як дєтєй заводіть – то впєрєді планєти всєй. А калі карміть, так он кантужений. Козліна смєрдюча!»
Затертій декоровані іржавими краплями джинси Марусі замиготіли вже в іншій кімнаті, де , окрім облізлої канапи, з меблювання була лише сімейна світлина. На ній лежала чорна купа лахміття. А світлина зображувала високого парубійка під руку з симпатичною дівчиною – весільне фото Марії та Григорія Бобренків.
Жінка зітхнула.
«Правду мінє тоьтя казаля : не хаді за афганца. Не паслухалась. Тєпєрь сінякі нашу. І син бальной якійсь раділся. Тьху! Развалілся! Кабанюра. Канєшно, вчєра давал странє угля з цьой бєлобрисой крисай Галькой. Кабила! Ну пажді, змія, калі стара вєдьма не збрєхала, больше єго біля себе не увідіш! Уродіна! Вставай! Гріша, мать тваю, вставай!»
Маруся схилилася над чорною купою на канапі. Засмальцьовані пасма волосся лізли в підбиті очі.
«Гріша! Гдє дєсятку дєл? Вставай, падлюка! Я куріть хочу. Гріша?!»
Стягнула поплямовану роздерту ковдру. З - під неї оскляніло втупилися в стелю очі Грицька.
«Гріша?!!! Гріша, Грішенька! – термосила чоловіка за здерев’яніле плече, - Грішенька, я нє хотіла! Гріша!Я ж талькі шоб ти до теї курви нє хаділ! Грішенька, я нє хотіла! Грішенька!!»