І я знову рухами кволими проводжатиму тебе до воріт
Нам з тобою не багато, не мало
Всього кілька кроків, всього лише слово-
Але жоден з нас нізащо не впаде до ніг
Це не капітуляція
Це – жертво приношення?
Чи, можливо, лиш страх опинитись самій?
Я знову долоні у воду джерельну занурюю і освячую шлях всім майбутнім тобі та мені
Я промовчу
Адже для чого ті слова?
Вони камінням впадуть і не проростуть зерном
Ти знову йдеш
Ти повертаєшся знов
І моя сутність озивається голосом усіх забутих
Обманом страчених у Любові

Не дозволяй ошукати себе омані
Лише серцем думай
Відчувай розумом
І простягай мені свої долоні
Хоча б на хвильку я відчую твердість землі
А далі…
Знову до воріт проводжаючи, я збожеволію
Стану сама собі вірним соратником, найлютішим ворогом
Бо з думками я один на один
Хоч би крихту жалю в цій судомній повені

Потерпаючи від безмежної тиші годин
Ти ідеш
На мільйони мене розриваючи

Безпорадність
Самотність
Безволля
Журба

Я могла би…
Так, безперечно, могла!
Відірвати тебе від себе
Твої руки – то моє самозречення
Я не в силах сказати: Залиш мене
Моя воля минула з туманом
Заколисують ввечері співи птахів
А уранці я знову… чекатиму?
Певно, життєвих доріг мало пройдено мною
Хоча часом здається, що забагато
Просто йди, не вертайсь
Просто йди, просто…
Ти залишив мені сни знов на згадку…
Відчуття, мов би я на розпутті і не знаю, куди мені йти
Все по колу
Як завжди ми в русі і з нектаром гірким на вустах
Я могла би зректись…Могла?

01.07.2013