Спогади… Колись вони були мріями, надіями, сподіваннями, хай навіть планами, а тепер – то лише спогади. Прудконогий кінь часу безжально стоптав, перемолов їх під своїми копитами і помчав далі, наздоганяти нові жертви.
Час – вправний вершник. Він шалено летить уперед, ніколи не озираючись у минуле, як би не благали його спогади, час незворушний перед їх голосами, які щораз стишуються, а натомість з’являються нові. Проте він знає, що й цих рано чи пізно вже не буде чутно. Іноді трапляються надто наполегливі. Вони чіпляються в хвіст чи гриву коня і щоразу нагадують про себе, благають повернутися чи бодай зупинитись. А час усе мчить.
Спогади іскрами вилітають з-під ніг вороного, мрії, захоплені у вихор галопу, ламають крила, плани розсипаються на маленькі шматочки, яких навіть не видно, надії здригаються в передсмертних конвульсіях, а час усе мчить. Він змітає все на своєму шляху, залишаючи позаду лише спогади. А вони ж колись були мріями, надіями, сподіваннями…