"Купяючи щось в борг, зовсім непристойно влаштовувати вечірку і милуватися місяцем."

(Морі Огай)

(Низка хайбун)

* * *
Березень тільки почався і ніч за вікном виглядала зовсім не по весняному. Темне небо навіювало думки про марність прожитих років життя. Раптом з глибин свідомості виринула чітка думка: «Через кілька днів в Японії станеться страшний землетрус і цунамі». Думка постала в свідомості настільки виразно і голосно, що не давала мені спокою. Коли мені в свідомість приходили подібні думки вони завжди збувалися. Я споглядав бронзову статуетку Будди Шак’ямуні і думав – якщо сказати комусь, то подумають, що хлоп не сповна розуму та і мало кому в голову які думки приходять… А через десять днів я побачив моторошні кадри руйнувань. Все це справило на мене настільки гнітюче враження, що я не спав цілу ніч – до болю було шкода ту прекрасну країну. Я довго дивився в порожнечу ночі, а потім читав книгу Германа Мелвілла «Мобі Дік або Білий Кит» і думав про те, що всі ренесансні мрії людини про «підкорення природи» марні і згубні. Доки людина не навчиться жити в гармонії з оточуючим її світ і Всесвітом взагалі доти і будуть тривати такі страшні катастрофи. Потім я споглядав старий глиняний чайник рясно списаний китайськими ієрогліфами і згадав вірш який я колись написав такої ж безсонної сумної ночі:

Він теж нудьгує
У цю ніч моторошну
Мій старий чайник…


* * *
Пішов я колись взимку на вершину гори Чорна Клива через гору Братковська помилуватись зимовими краєвидами Ґорґан. Але погода різко зіпсувалась – на хребті я потрапив у туман, мокрий сніг, сильний вітер і сніговий буревій. Подираючись крізь непролазні хащі криволісся і відчуваючи, що я вже замерзаю, я подумав, що вибратись живим мені вже не судилось і склав ось таке хокку:

Вірші на снігу
Напишу у темряві.
Небо прочитає...


* * *
Якось влітку я ночував у дрімучому предковічному лісі в горах. Вогонь уже згас, темрява гусла, запалювались перші зорі. Над галявиною літали кажани, в лісі перегукувались сови. Раптом на мій намет сів величезний вухастий пугач і блимнув на мене здоровенними очиськами. Я тоді склав ось таке хокку:

Літають у тьмі –
В утробі старої ночі
Істоти лісу.


* * *
Одної осені задощило. Дивлячись на завіконну мокроту я зрозумів, що цієї осені не судилося мені піти в гори і споглядати листя, що падає, слухати його шурхіт під ногами. Чергова осінь втрачена. І тоді я написав ось такі вірші:

Слова краплями.
Чи то осені дощі
Чи то віршів сум…

* * *
Коли прийшла весна і повітря наповнилось свіжістю мені не спалося. Піднявшись з ліжка ще до світанку я вирішив заварити ароматний чай сорту «Вуха дракона». Розрізавши лимон холодним сталевим ножем я відчув сильний аромат. І тоді я пережив саторі. Потім подумав, що дзен без саторі все одно, що чай без аромату і написав ось такі вірші:

Аромати та сталь.
Свіжий весняний ранок.
Фрукти розрізав…