В чому загадка феномену культури?

Культура це – надзвичайно багатогранний суспільний та духовний феномен, який тісно пов’язаний з діяльністю людини в суспільстві. На мою думку, культура в широкому розумінні цього поняття виникла тому, що людина постійно прагне самопізнання, пошуку сенсу власного життя на землі, розвитку особистого світогляду, інтелектуальних та фізичних здібностей, свого індивідуального духовного світу. Кожна людина здійснює певний внесок у розвиток культури в процесі життя і опановує культуру, яку створили її попередники. За духовними та матеріальними цінностями певної епохи можна робити висновки про рівень культури цієї епохи, оскільки результати трудової діяльності особистості мають вагоме культурне значення. Культура є, по суті, наслідком діяльності людини. Феномен культури має суспільну та духовну складові частини, які взаємно доповнюють одна одну і, з моєї точки зору не можуть існувати окремо, адже від рівня духовності індивідуальної особистості залежить подальший розвиток сучасного суспільства в цілому.
Переважання матеріальних цінностей і благ над духовними в сучасному світі призведе до неминучого занепаду та «самознищення» людства. Культурна реальність людей охоплює своєрідний спосіб їхнього буття, ціннісні орієнтири, всю сукупність суспільної діяльності, яка є організована в певний лад і дуже часто має повторюваний характер. Вона характеризує весь спектр практичної та духовної діяльності, те, як люди сприймають світ, своє ставлення до нього і своє місце в ньому. Саме через культуру людина найповнішою мірою виявляє і реалізує власний розвиток та потенціал у світі.
Феномен культури, як суспільної практики має достатньо активний вплив на діяльність людини. Особистість не лише створює матеріальну і духовну культуру, але й опановує здобуті знання, таким чином відбувається засвоєння культури.
Чим більше духовних та матеріальних культурних цінностей створено, тим більше зусиль докладає індивід для їх передачі наступним поколінням нащадків. Тому виникає потреба більшої діяльності з метою успадкування та творчого відтворення таких здобутків. Шляхом збереження та передачі духовних і матеріальних цінностей нащадкам реалізується закон засвоєння культури. В суспільстві сформувалися різні способи передачі культурних цінностей. Такими способами передачі є виховання, навчання, освіта, мова, дотримання звичаїв та традицій власного народу, вивчення кращих зразків української та світової літературно-мистецької спадщини. В межах певної соціальної спільноти людей ці форми утворюють достатньо складну ієрархічну систему, яка вбирає в себе і відтворює духовні цінності, погляди, ідеї принципи, зразки поведінки і діяльності, мислення та почуття, риси національного характеру. З плином історії суспільства відбувається не лише опанування набутим досвідом, але й подальший розвиток, вдосконалення культури, створюються нові культурні цінності, змінюються традиційні форми передачі і засвоєння культури. Загалом можна виділити два аспекти діяльності, які спрямовані на збереження духовної складової культури – професійну та непрофесійну.
На мою думку, засвоюючи досягнення культури, людина краще пізнає себе і визначає власне місце у суспільстві та світі, вона бачить мету та сенс свого життя. Хоча для кожного з нас поняття сенсу та мети життя на землі сповнені абсолютно різного змісту. Ступінь розвитку духовної культури визначається ступенем сутнісних цінностей людини, багатогранністю форм її самореалізації, духовного потенціалу та індивідуального самоствердження. Підвищення ефективності та дієвості процесу формування духовної культури особистості передбачає створення умов, які є необхідними для самореалізації, постійного вдосконалення і збагачення духовності людини, адже основний зміст цінностей такої культури полягає в їх самовираженні та відтворенні.
Розвиток духовної складової культури без утвердження її цінностей не є можливим, оскільки тільки утвердження зазначених цінностей на особистісному рівні, дає змогу реалізувати неповторний, дуже своєрідний потенціал духовного розвитку індивіда. Значення такого розвитку постійно зростає.
Вважаю, що основою індивідуального стилю духовної самореалізації є виявлення і всебічна реалізація творчого потенціалу особистості, її національна самобутність та ідентичність, характерні національні ментальні і світоглядні риси та моменти особистісного сприйняття навколишнього світу та суспільства. При цьому дуже важливо, щоб таке індивідуальне світосприйняття і духовні цінності культури гармонійно поєднувалось із розширенням індивідуального кругозору і підвищувалося до рівня загальнолюдської свідомості.
Одним із найважливіших факторів, пов’язаних із індивідуальним духовним самоутвердженням особистості є повнота емоційного сприйняття світу, адже без нього є неможливими успіхи особистості у сфері духовного життя, формування некорисливого ставлення до світу і різних народів, що живуть на Землі. Адже, чим глибше індивідуальна особистість співпереживає та співчуває, тим більше вона здатна не тільки до засвоєння, але й до опанування, творення такої культури, соціально важливої активності в царині суспільних відносин.
Ефективність процесу утвердження духовної культури, реалізації потенціалу особистості та суспільства визначають, як правило, не зовнішні обставини, а внутрішня активна життєва позиція, діяльність людини, праця її душі, власні почуття та переживання окремої індивідуальної особистості.
Культуру потрібно плекати, тому що саме вона є невичерпним джерелом стійкості і добра для кожного народу, фактором національної гідності, який втілює історичний досвід народу, його творчий потенціал є підґрунтям духовного розвитку наступних поколінь, а прогрес суспільства супроводжується також культурним прогресом. Основне призначення духовної складової культури є, на мою думку, пробудження національної та громадянської свідомості особистості зокрема та суспільства загалом.
Духовна складова феномену культури охоплює результати духовної діяльності людини, які існують, як правило, в ідеальній формі. А саме: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, які доступні свідомості та розумінню людини. Зазначена складова створює особливий світ цінностей, формує та задовольняє інтелектуальні і емоційні прагнення та потреби людини. Через закріплення в різноманітних організаційних формах, символах ця сфера є, до певної міри, самостійною від особистості, яка її створила. В духовній культурі можна виділити дуже своєрідні аспекти творчості. Духовно – практичне осмислення та освоєння реальності відбувається у філософії, мистецтві, різних науках.
Практичне освоєння суспільної складової феномену культури здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції виконує релігія. Можливо, у майбутньому стануться зміни в духовній культурі людства через розвиток екологічної свідомості чи космосу.
Предмети матеріальної та духовної культури люди використовують по різному. Проте в матеріальні культурі існує духовне начало. Адже перед тим, як створити певний предмет, в людини виникає задум, ідея його створення. Отже суспільна і духовна складова культури завжди перебувають в гармонійній єдності.

11.06.2013