Лоскотали небо верховіття сосен,
а гінке верхів’я легіт лоскотав,
запашні покрови хвойно-тканих кросен
для душі – натхнення чистого листа.

В цій оазі тиші лиш лунка зозуля
(в полуденну спеку стих пташиний спів)
у складних рахунках набивала ґулі,
щоб не дати маху в обліку років.

Ти на хвойнім ложі ніжилась, зваблива,
любо спокушала диньками грудей,
а джмелі над нами мружились цнотливо
і мені – у вабі - заздрили, ачей.

Ти читала вірші чистоти опалу,
вдало уплітала рими у слова,
упереміж з ними «Бехер»* смакувала,
я - свою спокусу у нектар ховав.

З трунку чи від сонця личко зрум’яніло,
промінець вагання ув очицях згас,
тільки здивування: «Я так захмеліла…
від лікеру, хвої й трішечки від… Вас».

Я тонув у звабі. Пестощі уявні
полонили серце, плутали думки.
У твоїх зіницях я читав жадання
і торкнувся ніжно пломеню руки.

…А коли з утоми сонце вже куняло,
уплели в надвечір трелі солов’ї,
в ароматі хвої ти шептала: «Мало…»,
а мені перечить бракувало слів…


2013

* «Бехер» - чеський лікер «Becherovka»