Вже скошених надій нова стерня
Посвистує в вітрах розчарувань,
І вже моя не схоче п'ятірня
Майдану зрадників рукостискань.

Спливають в пам'яті Майдану вожаки,
Їх силуети, мов за склом у мряві,
Немов безликі манекенів піджаки
На мить з шарфами виникли в уяві.

Марні ілюзії рожевих сподівань,
Історії розчарувань спіралі
Ледь загорівшись, згасли без вагань,
Застигли, як в бурштиновій коралі.

Чи ж довго я ще буду в чужині?
Мабуть мене давним-давно забули
Мої стежки. Лиш чую в далині -
Ще буду довго тут - кує чужа зозуля.

В цей час вже вдома мав би льон цвісти,
З небесними зливатись пеленами.
Як хочеться тими стежками йти -
Волошками і маку килимами.

Понюхати полину гіркоти,
Пройти петровими блакиті батогами,
Обійду Всесвіт босими ногами
На наш, щоб знову, на Майдан прийти.

Я назбираю пелюстків п'янких,
Що впали з маків на чужому полі,
Петрових батогів, суцвіть терпких
І прикладу до свого болю.

2013