Я колискових маминих не пам’ятаю,
Тоді їй не до них було:
Налякане, замучене до краю,
Ледь виживало в ті роки село.
Одну бабусю у Сибір заслали,
А друга від розправи утекла -
Щоб не знущалися з дітей вандали,
То вивезла їх з нашого села.
Перевезла в підбиту вітром хату
(Колись із неї під вінець ішла),
Бо за УПА була б і їй розплата,
І по етапу у Сибір пішла б.
А мама, моя мудра, гарна мама,
Заморський обчищала кок-сагиз*,
Приходила з розпухлими руками
І гріла дім, розпалюючи хмиз.
І батька не було ніколи в хаті –
В колгоспі дні і ночі пропадав,
Чобіт не мав, в подертому бушлаті,
Як і усі тоді – кріпакував.
А у короткі миті відпочинку,
Хто вижив, то збирались за столом:
Раділи і капусті - сало, шинку
Ми бачили хіба що на Різдво.
Тоді співали так, що лампа гасла,
Все піснею насичене було:
Про дівчину, що в лузі коня пасла,
І ту, в якої долі не було.
А потім тихо, щоб у двір не чути,
Ті, що на серце болем залягли:
Про вітер степовий і про калину,
Героїв, що за волю полягли.
І плакали, і вікна затуляли,
Співали про повстанців не одну…
І голови в зажурі нахиляли,
Згадавши про розтерзану рідню.
Весь біль душі і знищені надії
Батьки тоді у пісні виливали.
Чому, коли співають - плачуть,
Маленькими, ми ще не знали.


. * кок-сагиз сх сировина для виробництва каучуку. Завезений на наші поля після війни з Південної Америки. Корінці маленькі і збирались пізно восени.

24.07.2013р Надія Таршин.