1
Жаба: «Що ти там квакаєш, Давиде:
«Чи є ще хтось на світі, хто б, як я,
Зумів уславить Тебе, Боже?»
Ти не спесивився б так, якби дізнавсь,
Що кваканням своїм я набагато краще
Славлю Господа Бога!»
Давид: «Ти, вирячкувата потворо?»
Всевишній: «Не смій! Ніяка не потвора,
А такий же, як і ти, Мій витвір.
А твою надмірну хвалькуватість
І безоглядність у самочинних діях
Я карою наміривсь увінчати.
Допоки гріх новійський свій носитимеш?
Через тебе вбито священників.
Доег-ідумеянин уділу вічного життя лишився,
На полі бою поліг Шаул із трьома синами...
Отож, не зволікаючи, вибирай одну з двох кар :
Або зникне рід твій, або ж потрапиш в руки ворогів».
Давид: «Дорожчий рід мені, аніж моє життя...»

2
Вийшов якось цар Давид на полювання.
Бачить: красень олень з’явився на галяві.
Пустив стрілу – і промахнувся.
І доганяти здобич подався.
Та й опинився у филистимськім краї.
Відки було знать мисливцю,
Що сатана в оленя обернувся?..
«Оце так стріча!- закричав Ієсай так,
Що аж дерева затряслися.
Навідавсь сам убивця Гольята,
Щоб я за смерть брата помстився!»
Зв’язав бранця, штовхнув у чавильню
Та ще й на груди колоду важчезну кинув.
Гадав, що за мить якусь тільки бульбашки
Нагадають про зловісного юдея.
Та сталось диво: земля під Давидом опустилась
І цар живим лишився.
Якраз на ту пору голуб нагодився.
Побачив, що непереливки Давиду
І миттю полетів в Єрусалим.
«Стряслась, мабуть, біда з Давидом,
Як голуб кружеля довкола його дому»,-
Подумав Авішай, старший охоронців царських,
На мула сів і помчав за голубом.
Аж ось і триклятий край филистимський.
Не встиг розглянутись довкола,
Як поза вухом щось неждано просвистіло.
«Подай-но веретено мені!»- почувся окрик.
То була мати Ієсая й Гольята.
«Стривай, карго, ти намірялась мене вбити,
Тож Господь благословить мене на помсту!»-
І Авішай без промаху веретено вернув.
«Тепер їх двоє,- подумав Ієсай.-
Можуть мене вбити. Знищу одного».
Ввіткнув вістрям угору спис,
Схопив Давида і підкинув так,
Щоб той одразу ж нахромився.
Та поки цар летів, Авішай молився
І Давид завис поміж землею й небом.
А далі за порадою рятівника свого
Цар у високості теж помолився:
«Хоч воском нащадки хай торгують,
Аби живим лишитись!»
А як став на ноги, обоє кинулись навтьоки.
За ними Ієсай. Догнав би,певно,
Та, обернувшись, Авішай кинув:
«Ступай до матері, може, застанеш ще живою!»
Знесилів враз богатир... На коліна впав.
І мечем Гольята юдеї відтяли
Голову мстивого брата.
P.S.
«Не підеш більше з нами на війну,
Щоб не загас Ізраїлю світильник!»-
Сказав народ, як повернувся цар Давид додому.
---------------------------------------------
Ще як був тільки музикою та зятем, рятуючись од царя Шаула, Давид прийшов у Нова і попросив у священника Ахімелеха п’ять хлібів. «Нема в мене звичайного хліба під рукою, а є тільки святий»,- відповів той. Давид наполіг на своєму і взяв хліб, належний Всевишньому. Це бачив один із слуг царя, Доег-ідумеянин, і доповів Шаулові. «А Нов, священниче місто, цар побив вістрям меча все, від чоловіка й аж до до жінки. Від дитини й аж до немовляти, і вола, й віслюка, і дрібну худобину,- усе побив вістрям меча». Зі священним хлібом та з мечем Гольята, якого колись убив, Давид подався в землю филистимську.- Перша книга Самуїлова, 21:4,7-8. 22:19.
«Друга книга Самуїлова» (24,11-15) інакше відтворює цю ситуацію: «І встав Давид рано вранці, а Господнє слово було до пророка Ґада, Давидового прозорливця, говорячи: «Іди та скажи Давидові: «Три кари кладу Я на тебе,- вибери собі одну з них, і Я зроблю її тобі». І прийшов Ґад до Давида, і розповів йому та й до нього сказав: «Чи прийдуть тобі сім літ голоду в твоїм краї, чи теж три місяці твого втікання перед ворогами твоїми, а вони тебе гнатимуть, чи теж буде три дні моровиця в твоїм краї? Подумай тепер та й ріши, яке слово верну я Тому,Хто послав мене». І сказав Давид до Ґада: «Сильно скорблю я! Нехай же впадемо ми до Господньої руки, бо велике Його милосердя, а в руку людську нехай я не впаду!» І дав Господь моровицю в Ізраїлі від ранку й аж до часу умовлення,- і померло з народу від Дана й аж до Беер-Шеви сімдесят тисяч чоловіка».