Дід Пилип - відомий паліндром*,
Він і вашим догоджа і нашим.
То з косою ходить, то з відром,
То козу прив'язує на пашу.
В діда справ, як кажуть, повен рот -
Усьому він має дати раду.
Йде ліворуч, значить на город,
А праворуч верне - на леваду.
Змолоду не парить він парка,-
Сам пере і сам собі готує.
Мозоляста, жилава рука
Багатьох зманіжених вартує.
Не в дива Пилипу самота -
Вік прожив з собою наодинці,
Бо колись любов свою віддав
Чарівній, найкращій в світі жінці.
А вона любов не зберегла,
Не змогла, чи просто не зуміла.
Щастя у Пилипа відняла
І в краї далекі полетіла.
На віку траплялися жінки -
Жодної не вибрав за дружину.
Й досі спогад, зболено-щемкий,
Крає душу, зранено-дитинну.
Був Пилип затятий однолюб,
Тож не зміг освідчитися іншій.
Хай там як, та серцем не огруб
І тихцем складав коханій вірші.
Бо його тримало на землі
Почуття, що, часом, гори верне.
Віру мав - у щастя на крилі
І любов у дім його поверне!

*Дід Пилип - слово-паліндром, що читається однаково зліва направо і справа наліво.