ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.21
11:51
СО-СУ-КУР
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
Вітаємо із створенням літературного блоку СО-СУ-КУР (Соболь-Сушко-Курдіновський)!
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
2024.05.21
11:25
Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.
Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
2024.05.21
10:58
Мрії збуваються.
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k
2024.05.21
08:12
Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.
А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
2024.05.21
07:03
Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
2024.05.21
04:06
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.
Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
2024.05.21
00:02
Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.
Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть,
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
20:34
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче д
2024.05.20
19:15
Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
2024.05.20
13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.
2024.05.20
12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.
А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
2024.05.20
12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.
Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро
2024.05.20
11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:
- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
2024.05.20
10:29
Лицедій
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.
Автор: Юрко Дар
2024.05.20
09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…
Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сашко Винниченко (1988) /
Проза
Тимко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тимко
Жив був собі маленький їжачок.
Звали його Тимко. А мама називала його лагідно-Тимочка і при любій нагоді чухала йому носик. Тимко був ще дуже малесеньким, навіть голки мав не такі як у старших братів та сестер-лагідні, пухнасті і зовсім не колючі. Він ріс жвавеньким і дуже симпатичним, мама його завжди пестила і гладила, особливо Тимкові подобалось, коли йому чухали животик і носик
Одного разу мама прийшовши з роботи підобідати-вона працювала лікарем недалечко від їхнього будинку-вирішила, що Тимочка вже достатньо дорослий, шоб допомагати по господарству і що можна вже довірити йому важливу справу. Матуся пов язала Тимкові на шию красивий голубий бантик, дала грошеняток і послала в магазин купити хліба, а Тимкові-солодких цукерок в яскравих сорочечках
-Тільки гляди ж-стережися вовків-наказувала мама-Дивися, як треба йти. Іди осьо прямо цією стежечкою, за отим он великим-превеликим дубом повернеш ліворуч, пройдеш іще трішечки, завернеш направо, а там уже й магазин видно... Не заблукаєш?
-Та ні, матусю-трішки ображено відповів Тимко, йому дуже кортіло якнайшвидше вирости і стати дорослим. Більше того, він вже й почував себе дорослим-тільки сьогодні навчився вимовляти букву "р", тому вважав, шо виріс-Я незабаром і повернуся
Буква "р" лунала в нього лунко й розкотисто
-Гляди ж, моє сонечко, не барися там дуже...
Матуся ніжно поцілувала його в носик і Тимко швидко побрів осінньою стежкою, кумедно перебираючи лапками, розгрібаючи в різні боки жовті, червоні й багряні листочки з дубів і кленів, що вкрили собою ліс і утворювали якусь чудернацьку осінню мозаїку
Дійшовши до повороту наліво, він побачив маленьке вовченятко і трішки злякався, зупинившись.
Вовченятко бавилося з м ячем
-Давай гратися!-дзвінко вигукнуло воно і привітно помахало лапкою, запрошуючи
М яч якраз котився в Тимковий бік
Тимкові дуже хотілося гратися, але ж мама наказувала стерегтися вовків
-Не можу-похнюпився їжачок-Мені мама забороняє гратися з назнайомими дітьми
Вовченятко було трішки старше за Тимка і таке ж жвавеньке. Тому швидко підбігло до їжачка і протягнуло свою спітнілу долоньку
-Так давай познайомимось!-запропонувало воно дзвінким голосочком і погладило Тимка по м яким колючкам-Мене звати Вовчик, а тебе як?
-Мене Тимко
Їжачок потиснув вовченяті лапку
Вовчик лунко розсміявся
-Ну от і познайомилися!
Він підняв з землі свій м ячик і протягнув його Тимкові
-Мені сумно самому гратися. Давай разом!-попросив він
Тимко дуже любив гратися з м ячем, але було трохи боязко
-А ти кусатися не будеш?
Вовчик знову розсміявся і Тимко побачив лише декілька зубів, та й то, ще молочних
-В мене ще навіть і зубів майже нема, а ти-кусатись...-Вовчик знову погладив Тимка по спині, від чого стало приємно і лоскотно-Ну то що, граємо?
-Граємо-весело відповів Тимко, носиком підкинувши м ячик аж до гілок старезного клени, під яким стояли нові друзі
Вовчик спіймав його, теж носом, і вже лапкою акуратно послав в бік Тимка
Зав язалася весела гра
Друзі гралися ще довго, жваво, забувши про час, допоки сонце не сховалося за пожовклим листям розлогого дубу і вони не пірнули в тінь
Тільки зараз Тимко схаменувся і згадав, що матуся послала його до магазину
-Шось сталося?-спитав Вовчик, побачивши як спохмурнів одразу Тимко
-Треба йти, друже...Мама сказала мені піти в магазин і купити хліба
Вовчик трішки розстроївся, шо доведеться так швидко, як йому здавалось, припинити гру
-А ти ще прийдеш, Тимко?-з надією в голосі запитав Вовчик
-Неодмінно прийду, Вовчику, якщо мама дозволить!
Тимко прокричав це вже на ходу, він знову швидко побрів далі, йому вже почало здаватися, що він не встигне до магазину вчасно і хліб увесь розкуплять
Пройшовши ще трохи, Тимко зупинився і наче закляк, зрозумівши, що дорогу він забув. Ще тільки но пам ятав, а тепер от забув. І як дістатися до магазину він не знав. Не знав і того, як вернутися додому
Від цих думок йому стало сумно-сумно, що він сів на пеньочок і гірко заплакав
Тітка Ворона, яка спостерігала за ним, раптом злетіла з гілки на якій сиділа донизу і підлетіла до Тимка
-Каррр! Каррр!-привіталася вона
Плачучи, Тимко виховано відповів, бо мама казала завжди вітатися і відповідати старшим
-Здрастуйте, тьотю
-Чому ти плачеш?
Тимко кулачками протер заплакані оченятка і подивився на неї
-Чому ж ти плачеш?-все допитувалась тітка Ворона-Може, я зможу тобі чимось допомогти?
-Я загубився-прошепотів Тимко-Мене мама послала за хлібом, але я загрався і забув куди треба йти...
Тітка Ворона уважно подивилась на Тимка і сказала повчальним тоном:
-Треба ж було не гратися, а йти по хліб
Від її слів Тимкові стало соромно
Бачачи, що без її допомоги їжачку ніяк не обійтися, тітка Ворона крилами почухала потилицю, пригадуючи щось
-Ось що, їжачок! Не хвилюйся! Я знаю, де є хліб! Знаю!-вона показувала крилом на стежку, що протяглася поміж стрункими багряними кленами, з яких вітерець раз по раз відщипував листочки-Тобі треба туди! Там дуже багато хліба, він розсипаний просто на годівничках-їж досхочу!
-Тітка Ворона, а Ви б не могли показати мені дорогу?-з надією поцікавився Тимко
Тітка Ворона зніяковіло розвела крила в різні боки
-Пробач, але не можу-треба діточок зі школи зустрічати. Але ти йди прямо ось цією стежкою і побачиш гарний будинок з великими вікнами. То там і є
Тимко встав, отряхнувся, щиро подякував тітці Вороні і ступив на ту стежку
Ішов він, ішов, швидше і швидше перебираючи втомленими лапками і, нарешті, дійшов, побачивши прямо перед собою красиву будівлю з червоним дахом і великими вікнами
Тимко ловко проліз крізь щілину у заборі і, неочікувано для самого себе, опинився на галявині, де бавились дітлахи
Тимко озирнувся, розгублено-а де ж хліб? Бо потрапив не до магазину, а до дитсадочку
-Дивіться-дивіться, їжачок!-захоплено закричали-заплигали дітки, обступаючи його веселою здивовано-галасуючою юрбою
Одна дівчинка без страху погладила його по спинці гарячою долонькою
-Дивіться! Який він маленький, навіть не колеться-дівча запищало від захвату
-Він ще дуже маласенький...-протягнула інша дівчинка з трохи замурзаним обличчям, теж погладивши Тимка-Як ми
-Він просто чудовий!-обізвався з гурту якийсь хлопчик-Цікаво, як він тут опинився?
Помітивши, що хтось відволікає увагу дітей, вихователька поспіхом підійшла до їхньої галасливої юрби
-Що тут відбувається, дітки?-поцікавилась Ганна Семенівна
Діти хором відповідали:
-Їжачок заблудився!
Ганна Семенівна низько схилилася і взяла Тимка на руки, обережно притиснувши його до своїх грудей
-Глядіть же, який малесенький. До мами хоче...Певно, його матуся десь поруч. А їжачок просто загрався, тому і заблукав. Давайте віднесемо його додому, дітки?
-Давайте!
І вони рушили до лісу
-Ганно Семенівно, а можна я понесу їжачка?-благально попросила Катруся
-А потім я-озвався тоненький голосок замурзаної Оленки
-І я! І я!-невперебій залунали дитячі голоси
Так дітлахи разом з вихователькою принесли Тимка до його будинку, де вже переживала й не знаходила собі місця Тимкова мама.
Коли Тимка обережно опустили на землю, він одразу підбіг до матусі, обняв її міцно і почав просити пробачення
А коли вже Тимко побіг до хатини, його мама пригостила дітлахів свіжозірваними, червоними, стиглими яблуками.
Звали його Тимко. А мама називала його лагідно-Тимочка і при любій нагоді чухала йому носик. Тимко був ще дуже малесеньким, навіть голки мав не такі як у старших братів та сестер-лагідні, пухнасті і зовсім не колючі. Він ріс жвавеньким і дуже симпатичним, мама його завжди пестила і гладила, особливо Тимкові подобалось, коли йому чухали животик і носик
Одного разу мама прийшовши з роботи підобідати-вона працювала лікарем недалечко від їхнього будинку-вирішила, що Тимочка вже достатньо дорослий, шоб допомагати по господарству і що можна вже довірити йому важливу справу. Матуся пов язала Тимкові на шию красивий голубий бантик, дала грошеняток і послала в магазин купити хліба, а Тимкові-солодких цукерок в яскравих сорочечках
-Тільки гляди ж-стережися вовків-наказувала мама-Дивися, як треба йти. Іди осьо прямо цією стежечкою, за отим он великим-превеликим дубом повернеш ліворуч, пройдеш іще трішечки, завернеш направо, а там уже й магазин видно... Не заблукаєш?
-Та ні, матусю-трішки ображено відповів Тимко, йому дуже кортіло якнайшвидше вирости і стати дорослим. Більше того, він вже й почував себе дорослим-тільки сьогодні навчився вимовляти букву "р", тому вважав, шо виріс-Я незабаром і повернуся
Буква "р" лунала в нього лунко й розкотисто
-Гляди ж, моє сонечко, не барися там дуже...
Матуся ніжно поцілувала його в носик і Тимко швидко побрів осінньою стежкою, кумедно перебираючи лапками, розгрібаючи в різні боки жовті, червоні й багряні листочки з дубів і кленів, що вкрили собою ліс і утворювали якусь чудернацьку осінню мозаїку
Дійшовши до повороту наліво, він побачив маленьке вовченятко і трішки злякався, зупинившись.
Вовченятко бавилося з м ячем
-Давай гратися!-дзвінко вигукнуло воно і привітно помахало лапкою, запрошуючи
М яч якраз котився в Тимковий бік
Тимкові дуже хотілося гратися, але ж мама наказувала стерегтися вовків
-Не можу-похнюпився їжачок-Мені мама забороняє гратися з назнайомими дітьми
Вовченятко було трішки старше за Тимка і таке ж жвавеньке. Тому швидко підбігло до їжачка і протягнуло свою спітнілу долоньку
-Так давай познайомимось!-запропонувало воно дзвінким голосочком і погладило Тимка по м яким колючкам-Мене звати Вовчик, а тебе як?
-Мене Тимко
Їжачок потиснув вовченяті лапку
Вовчик лунко розсміявся
-Ну от і познайомилися!
Він підняв з землі свій м ячик і протягнув його Тимкові
-Мені сумно самому гратися. Давай разом!-попросив він
Тимко дуже любив гратися з м ячем, але було трохи боязко
-А ти кусатися не будеш?
Вовчик знову розсміявся і Тимко побачив лише декілька зубів, та й то, ще молочних
-В мене ще навіть і зубів майже нема, а ти-кусатись...-Вовчик знову погладив Тимка по спині, від чого стало приємно і лоскотно-Ну то що, граємо?
-Граємо-весело відповів Тимко, носиком підкинувши м ячик аж до гілок старезного клени, під яким стояли нові друзі
Вовчик спіймав його, теж носом, і вже лапкою акуратно послав в бік Тимка
Зав язалася весела гра
Друзі гралися ще довго, жваво, забувши про час, допоки сонце не сховалося за пожовклим листям розлогого дубу і вони не пірнули в тінь
Тільки зараз Тимко схаменувся і згадав, що матуся послала його до магазину
-Шось сталося?-спитав Вовчик, побачивши як спохмурнів одразу Тимко
-Треба йти, друже...Мама сказала мені піти в магазин і купити хліба
Вовчик трішки розстроївся, шо доведеться так швидко, як йому здавалось, припинити гру
-А ти ще прийдеш, Тимко?-з надією в голосі запитав Вовчик
-Неодмінно прийду, Вовчику, якщо мама дозволить!
Тимко прокричав це вже на ходу, він знову швидко побрів далі, йому вже почало здаватися, що він не встигне до магазину вчасно і хліб увесь розкуплять
Пройшовши ще трохи, Тимко зупинився і наче закляк, зрозумівши, що дорогу він забув. Ще тільки но пам ятав, а тепер от забув. І як дістатися до магазину він не знав. Не знав і того, як вернутися додому
Від цих думок йому стало сумно-сумно, що він сів на пеньочок і гірко заплакав
Тітка Ворона, яка спостерігала за ним, раптом злетіла з гілки на якій сиділа донизу і підлетіла до Тимка
-Каррр! Каррр!-привіталася вона
Плачучи, Тимко виховано відповів, бо мама казала завжди вітатися і відповідати старшим
-Здрастуйте, тьотю
-Чому ти плачеш?
Тимко кулачками протер заплакані оченятка і подивився на неї
-Чому ж ти плачеш?-все допитувалась тітка Ворона-Може, я зможу тобі чимось допомогти?
-Я загубився-прошепотів Тимко-Мене мама послала за хлібом, але я загрався і забув куди треба йти...
Тітка Ворона уважно подивилась на Тимка і сказала повчальним тоном:
-Треба ж було не гратися, а йти по хліб
Від її слів Тимкові стало соромно
Бачачи, що без її допомоги їжачку ніяк не обійтися, тітка Ворона крилами почухала потилицю, пригадуючи щось
-Ось що, їжачок! Не хвилюйся! Я знаю, де є хліб! Знаю!-вона показувала крилом на стежку, що протяглася поміж стрункими багряними кленами, з яких вітерець раз по раз відщипував листочки-Тобі треба туди! Там дуже багато хліба, він розсипаний просто на годівничках-їж досхочу!
-Тітка Ворона, а Ви б не могли показати мені дорогу?-з надією поцікавився Тимко
Тітка Ворона зніяковіло розвела крила в різні боки
-Пробач, але не можу-треба діточок зі школи зустрічати. Але ти йди прямо ось цією стежкою і побачиш гарний будинок з великими вікнами. То там і є
Тимко встав, отряхнувся, щиро подякував тітці Вороні і ступив на ту стежку
Ішов він, ішов, швидше і швидше перебираючи втомленими лапками і, нарешті, дійшов, побачивши прямо перед собою красиву будівлю з червоним дахом і великими вікнами
Тимко ловко проліз крізь щілину у заборі і, неочікувано для самого себе, опинився на галявині, де бавились дітлахи
Тимко озирнувся, розгублено-а де ж хліб? Бо потрапив не до магазину, а до дитсадочку
-Дивіться-дивіться, їжачок!-захоплено закричали-заплигали дітки, обступаючи його веселою здивовано-галасуючою юрбою
Одна дівчинка без страху погладила його по спинці гарячою долонькою
-Дивіться! Який він маленький, навіть не колеться-дівча запищало від захвату
-Він ще дуже маласенький...-протягнула інша дівчинка з трохи замурзаним обличчям, теж погладивши Тимка-Як ми
-Він просто чудовий!-обізвався з гурту якийсь хлопчик-Цікаво, як він тут опинився?
Помітивши, що хтось відволікає увагу дітей, вихователька поспіхом підійшла до їхньої галасливої юрби
-Що тут відбувається, дітки?-поцікавилась Ганна Семенівна
Діти хором відповідали:
-Їжачок заблудився!
Ганна Семенівна низько схилилася і взяла Тимка на руки, обережно притиснувши його до своїх грудей
-Глядіть же, який малесенький. До мами хоче...Певно, його матуся десь поруч. А їжачок просто загрався, тому і заблукав. Давайте віднесемо його додому, дітки?
-Давайте!
І вони рушили до лісу
-Ганно Семенівно, а можна я понесу їжачка?-благально попросила Катруся
-А потім я-озвався тоненький голосок замурзаної Оленки
-І я! І я!-невперебій залунали дитячі голоси
Так дітлахи разом з вихователькою принесли Тимка до його будинку, де вже переживала й не знаходила собі місця Тимкова мама.
Коли Тимка обережно опустили на землю, він одразу підбіг до матусі, обняв її міцно і почав просити пробачення
А коли вже Тимко побіг до хатини, його мама пригостила дітлахів свіжозірваними, червоними, стиглими яблуками.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію