Жив був собі маленький їжачок.
Звали його Тимко. А мама називала його лагідно-Тимочка і при любій нагоді чухала йому носик. Тимко був ще дуже малесеньким, навіть голки мав не такі як у старших братів та сестер-лагідні, пухнасті і зовсім не колючі. Він ріс жвавеньким і дуже симпатичним, мама його завжди пестила і гладила, особливо Тимкові подобалось, коли йому чухали животик і носик
Одного разу мама прийшовши з роботи підобідати-вона працювала лікарем недалечко від їхнього будинку-вирішила, що Тимочка вже достатньо дорослий, шоб допомагати по господарству і що можна вже довірити йому важливу справу. Матуся пов язала Тимкові на шию красивий голубий бантик, дала грошеняток і послала в магазин купити хліба, а Тимкові-солодких цукерок в яскравих сорочечках
-Тільки гляди ж-стережися вовків-наказувала мама-Дивися, як треба йти. Іди осьо прямо цією стежечкою, за отим он великим-превеликим дубом повернеш ліворуч, пройдеш іще трішечки, завернеш направо, а там уже й магазин видно... Не заблукаєш?
-Та ні, матусю-трішки ображено відповів Тимко, йому дуже кортіло якнайшвидше вирости і стати дорослим. Більше того, він вже й почував себе дорослим-тільки сьогодні навчився вимовляти букву "р", тому вважав, шо виріс-Я незабаром і повернуся
Буква "р" лунала в нього лунко й розкотисто
-Гляди ж, моє сонечко, не барися там дуже...
Матуся ніжно поцілувала його в носик і Тимко швидко побрів осінньою стежкою, кумедно перебираючи лапками, розгрібаючи в різні боки жовті, червоні й багряні листочки з дубів і кленів, що вкрили собою ліс і утворювали якусь чудернацьку осінню мозаїку
Дійшовши до повороту наліво, він побачив маленьке вовченятко і трішки злякався, зупинившись.
Вовченятко бавилося з м ячем
-Давай гратися!-дзвінко вигукнуло воно і привітно помахало лапкою, запрошуючи
М яч якраз котився в Тимковий бік
Тимкові дуже хотілося гратися, але ж мама наказувала стерегтися вовків
-Не можу-похнюпився їжачок-Мені мама забороняє гратися з назнайомими дітьми
Вовченятко було трішки старше за Тимка і таке ж жвавеньке. Тому швидко підбігло до їжачка і протягнуло свою спітнілу долоньку
-Так давай познайомимось!-запропонувало воно дзвінким голосочком і погладило Тимка по м яким колючкам-Мене звати Вовчик, а тебе як?
-Мене Тимко
Їжачок потиснув вовченяті лапку
Вовчик лунко розсміявся
-Ну от і познайомилися!
Він підняв з землі свій м ячик і протягнув його Тимкові
-Мені сумно самому гратися. Давай разом!-попросив він
Тимко дуже любив гратися з м ячем, але було трохи боязко
-А ти кусатися не будеш?
Вовчик знову розсміявся і Тимко побачив лише декілька зубів, та й то, ще молочних
-В мене ще навіть і зубів майже нема, а ти-кусатись...-Вовчик знову погладив Тимка по спині, від чого стало приємно і лоскотно-Ну то що, граємо?
-Граємо-весело відповів Тимко, носиком підкинувши м ячик аж до гілок старезного клени, під яким стояли нові друзі
Вовчик спіймав його, теж носом, і вже лапкою акуратно послав в бік Тимка
Зав язалася весела гра
Друзі гралися ще довго, жваво, забувши про час, допоки сонце не сховалося за пожовклим листям розлогого дубу і вони не пірнули в тінь
Тільки зараз Тимко схаменувся і згадав, що матуся послала його до магазину
-Шось сталося?-спитав Вовчик, побачивши як спохмурнів одразу Тимко
-Треба йти, друже...Мама сказала мені піти в магазин і купити хліба
Вовчик трішки розстроївся, шо доведеться так швидко, як йому здавалось, припинити гру
-А ти ще прийдеш, Тимко?-з надією в голосі запитав Вовчик
-Неодмінно прийду, Вовчику, якщо мама дозволить!
Тимко прокричав це вже на ходу, він знову швидко побрів далі, йому вже почало здаватися, що він не встигне до магазину вчасно і хліб увесь розкуплять
Пройшовши ще трохи, Тимко зупинився і наче закляк, зрозумівши, що дорогу він забув. Ще тільки но пам ятав, а тепер от забув. І як дістатися до магазину він не знав. Не знав і того, як вернутися додому
Від цих думок йому стало сумно-сумно, що він сів на пеньочок і гірко заплакав
Тітка Ворона, яка спостерігала за ним, раптом злетіла з гілки на якій сиділа донизу і підлетіла до Тимка
-Каррр! Каррр!-привіталася вона
Плачучи, Тимко виховано відповів, бо мама казала завжди вітатися і відповідати старшим
-Здрастуйте, тьотю
-Чому ти плачеш?
Тимко кулачками протер заплакані оченятка і подивився на неї
-Чому ж ти плачеш?-все допитувалась тітка Ворона-Може, я зможу тобі чимось допомогти?
-Я загубився-прошепотів Тимко-Мене мама послала за хлібом, але я загрався і забув куди треба йти...
Тітка Ворона уважно подивилась на Тимка і сказала повчальним тоном:
-Треба ж було не гратися, а йти по хліб
Від її слів Тимкові стало соромно
Бачачи, що без її допомоги їжачку ніяк не обійтися, тітка Ворона крилами почухала потилицю, пригадуючи щось
-Ось що, їжачок! Не хвилюйся! Я знаю, де є хліб! Знаю!-вона показувала крилом на стежку, що протяглася поміж стрункими багряними кленами, з яких вітерець раз по раз відщипував листочки-Тобі треба туди! Там дуже багато хліба, він розсипаний просто на годівничках-їж досхочу!
-Тітка Ворона, а Ви б не могли показати мені дорогу?-з надією поцікавився Тимко
Тітка Ворона зніяковіло розвела крила в різні боки
-Пробач, але не можу-треба діточок зі школи зустрічати. Але ти йди прямо ось цією стежкою і побачиш гарний будинок з великими вікнами. То там і є
Тимко встав, отряхнувся, щиро подякував тітці Вороні і ступив на ту стежку
Ішов він, ішов, швидше і швидше перебираючи втомленими лапками і, нарешті, дійшов, побачивши прямо перед собою красиву будівлю з червоним дахом і великими вікнами
Тимко ловко проліз крізь щілину у заборі і, неочікувано для самого себе, опинився на галявині, де бавились дітлахи
Тимко озирнувся, розгублено-а де ж хліб? Бо потрапив не до магазину, а до дитсадочку
-Дивіться-дивіться, їжачок!-захоплено закричали-заплигали дітки, обступаючи його веселою здивовано-галасуючою юрбою
Одна дівчинка без страху погладила його по спинці гарячою долонькою
-Дивіться! Який він маленький, навіть не колеться-дівча запищало від захвату
-Він ще дуже маласенький...-протягнула інша дівчинка з трохи замурзаним обличчям, теж погладивши Тимка-Як ми
-Він просто чудовий!-обізвався з гурту якийсь хлопчик-Цікаво, як він тут опинився?
Помітивши, що хтось відволікає увагу дітей, вихователька поспіхом підійшла до їхньої галасливої юрби
-Що тут відбувається, дітки?-поцікавилась Ганна Семенівна
Діти хором відповідали:
-Їжачок заблудився!
Ганна Семенівна низько схилилася і взяла Тимка на руки, обережно притиснувши його до своїх грудей
-Глядіть же, який малесенький. До мами хоче...Певно, його матуся десь поруч. А їжачок просто загрався, тому і заблукав. Давайте віднесемо його додому, дітки?
-Давайте!
І вони рушили до лісу
-Ганно Семенівно, а можна я понесу їжачка?-благально попросила Катруся
-А потім я-озвався тоненький голосок замурзаної Оленки
-І я! І я!-невперебій залунали дитячі голоси
Так дітлахи разом з вихователькою принесли Тимка до його будинку, де вже переживала й не знаходила собі місця Тимкова мама.
Коли Тимка обережно опустили на землю, він одразу підбіг до матусі, обняв її міцно і почав просити пробачення
А коли вже Тимко побіг до хатини, його мама пригостила дітлахів свіжозірваними, червоними, стиглими яблуками.