Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
2026.11.09
15:58
Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маргарита Ротко (1985) /
Вірші
Малюнок на дереві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Малюнок на дереві
….і малюнок на дереві тоскний, мов ятка нічна,
і обвуглені шлунки кропив біля синіх шашличних…
Ліхтарі-далматинці цілують плече глядача
з теплим байковим пір'ячком й видихом гірко-шулічим.
Ботсади відлітають, неначе дракони, у міф.
Зморшкуваті озера - немов доріани, в оліях
згірклих фар-сліпаків… Могікани-трамваї громи
притискають до скронь. На засиджених лавах-повіях -
санітарна година ворон. Оксамитовий щур
циганчати з квітками, як доля, описує коло…..
І над згустками крові забитого містом дощу
молодик мало-мало прямує до фази монгола -
вимальовує мультики, що в них не місто - ріка
із вогню, й саламандри-сомнабули іскрами кроків
витанцьовують сонце, як збоченці… Темна рука
нашорошених вуличних мар затуляє дороги,
наче очі - цнотливому звіру, аби не дійшов
до дорослих красивих ілюзій про лікарське листя
чи плеча, чи долоні… Про бабок, що пахнуть зі щок,
мов жоржинові яблука… Про голоси, що намистом
обвивають - й стікають, мов кров чудодійна, на плащ
із бруківки і пилу - і там починаються квіти…
Ти тремтиш, бо дороги направду не видно - хоч плач.
І будинки заломлено, мов капелюха кобіти
з неохайної виставки вроди в проваллі сумів…
Ти боїшся, ти тулишся щільно, як мокра канарка -
до тернового болю твоїх абрикосових снів,
до сліпого дощу з бірюзової теплої хмарки,
до - додому і з дому, до кетягу чар і примар,
до солоного келиха, що, наче спогади, п`ється…
Ліхтарі-далматинці пістолі із збуджених хмар
притискають до скронь, бо пече від прозорого перцю
невидимок-зірок.
Все по колу - малюнок із лав,
перекошене дерево, вітер, який не зловити,
і знання, що вогненна ріка - гордовита і зла,
і впадає у безум, й рука, що тримає - зола
на сльозі циганчати, що згубить украдені квіти...
2013
і обвуглені шлунки кропив біля синіх шашличних…
Ліхтарі-далматинці цілують плече глядача
з теплим байковим пір'ячком й видихом гірко-шулічим.
Ботсади відлітають, неначе дракони, у міф.
Зморшкуваті озера - немов доріани, в оліях
згірклих фар-сліпаків… Могікани-трамваї громи
притискають до скронь. На засиджених лавах-повіях -
санітарна година ворон. Оксамитовий щур
циганчати з квітками, як доля, описує коло…..
І над згустками крові забитого містом дощу
молодик мало-мало прямує до фази монгола -
вимальовує мультики, що в них не місто - ріка
із вогню, й саламандри-сомнабули іскрами кроків
витанцьовують сонце, як збоченці… Темна рука
нашорошених вуличних мар затуляє дороги,
наче очі - цнотливому звіру, аби не дійшов
до дорослих красивих ілюзій про лікарське листя
чи плеча, чи долоні… Про бабок, що пахнуть зі щок,
мов жоржинові яблука… Про голоси, що намистом
обвивають - й стікають, мов кров чудодійна, на плащ
із бруківки і пилу - і там починаються квіти…
Ти тремтиш, бо дороги направду не видно - хоч плач.
І будинки заломлено, мов капелюха кобіти
з неохайної виставки вроди в проваллі сумів…
Ти боїшся, ти тулишся щільно, як мокра канарка -
до тернового болю твоїх абрикосових снів,
до сліпого дощу з бірюзової теплої хмарки,
до - додому і з дому, до кетягу чар і примар,
до солоного келиха, що, наче спогади, п`ється…
Ліхтарі-далматинці пістолі із збуджених хмар
притискають до скронь, бо пече від прозорого перцю
невидимок-зірок.
Все по колу - малюнок із лав,
перекошене дерево, вітер, який не зловити,
і знання, що вогненна ріка - гордовита і зла,
і впадає у безум, й рука, що тримає - зола
на сльозі циганчати, що згубить украдені квіти...
2013
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 6 | Любитель поезії / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Сергій Жуков | 5.25 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
