ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2023.02.03 18:53
Більш не дзвоніть, будь ласка, не дзвоніть,
Подумаєш, колись ми цілувались,
Як хміль ударив в голову мені
Вночі на спорожнілому вокзалі.
Не знаю достеменно, що найшло
На мене непідступну і спесиву.
Давно забула, що тоді було —
Чи падав сніг, чи

Гриць Янківська
2023.02.03 16:00
як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...

Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.

...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени

Ніна Виноградська
2023.02.03 14:29
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.

Бо хотіли загарбати все: і оз

Сергій Губерначук
2023.02.03 12:37
Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш, а з віч і вуст не сходить фальш. * * * Живемо від війни і до війни, і Бога славимо, бо грішні ми. * * * Скільки ще мін не зірвалось – скільки ще жде матерів. Стільки же часу лишалось – нам на спокуту гріхів

Микола Дудар
2023.02.03 05:20
Воно" вбиває по-хвилинно
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…

Віктор Кучерук
2023.02.03 04:28
То спекотна пора, то морози
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.

Ярослав Чорногуз
2023.02.03 01:49
Зима стрічається з весною,
І усміхається блакить!
Яке це щастя — буть з тобою,
І кожен день, і кожну мить!

І кожен раз — душі цвітіння,
І розкривається вона —
Як пелюстки на деревині --

Володимир Бойко
2023.02.03 00:18
Попав у партію Микола,
Як і годиться – по приколу.

Росію натягли на зло
Царі, генсеки і пуйло.

Путіненят – мов кошенят.
Щоб дати лад – потрібен кат.

Гриць Янківська
2023.02.02 21:33
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило!
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? – Моє так і не зворушило.

А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збиваєтьс

Сергій Губерначук
2023.02.02 21:07
О, ти була його остання.
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання,..
бо ти була його остання.

2 вересня 1996 р., Київ

Іван Потьомкін
2023.02.02 17:30
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під

Євген Федчук
2023.02.02 17:29
В дитинстві я щороку приїздив
У гості до бабусі. Ціле літо
Я міг на річку і у ліс ходити.
Там зустрічаєш стільки різних див,
Яких у місті марно і шукать.
Бабуся трави кожен рік збирала,
Мене частенько із собою брала.
Тож довелося і мені пізнать,

Юрій Лазірко
2023.02.02 17:16
сніжинки на щоках
зникомі херувими
розгублене в роках
затримане в незримім

дощі їй віділлють
весною серце в римах
він той від кого йдуть

Юрій Лазірко
2023.02.02 17:13
розлито вино
стигне кров не водиця
пошук істини

(Eng.)
the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth

Ігор Деркач
2023.02.02 15:18
А корупційній мафії при владі
пообіцяли пі-юлєй, таки...
животворящий Байден
лічить банду:
команду зе... бойки і єрмаки.

***
А ось і з Ради потекла зеленка,

Олександр Сушко
2023.02.02 09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08

Ірина Вірна
2022.12.03

Юрій Гундарєв
2022.09.01

Самослав Желіба
2022.05.01

Алекс Чеська
2022.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Осінь (1979) / Проза

 Досконалість
Ось тут вона і живе. Навіть більше – тільки тут вона і живе. Слово за словом, слово до слова – б’ється її графічно окреслене серце, дихають її довгі буро-зелені нитки ламінарії та спірогіри, болять її води чорноглибинні. Тут вона довершена! Тут вона неперевершена!
Найскладніша фізика – створити вакуум мікросвіту. Їй це вдалося.
На крем’яні досконалі риси художньо лягає макіяж, на ідеально пропорційні вигини тіла бездоганно сідає одяг, виточені рухи, ідеальна у балансі емоцій міміка, кожне слово безпомилкове, витончене, виважене, вирізьблене і забарвлене. Тонка, іронічна, талановита. І блакитна жилка на вилиці… Найвищий рівень мімікрії – не для самозахисту, самозахист – це ж таке природно-земне. – Для відлякування найслабших. Тих, хто злякається надмірної білизни шкіри. Вона запросто могла б щодня ходити і кудлато-заспаною, і в домашніх капцях серед міністерських офісів, мистецьких виставок чи блошиних ринків. Та їй байдуже! Але, розумна, вона вже давно зрозуміла, що найпростіше без зайвих коливань повітря – це застосувати мімікрію, що легко віджене слабких.
Слабкі – це ті, які найбільше потребують енергетичного обміну. Підтримок, порад, любові, ненависті, ревнощів, заздрощів, комплексів… такого собі поживного середовища для людських емоцій, тобто ті, енергетичний рівень яких на сто відсотків залежить від допінгу інших.
Потім будуть сильніші. Не за неї сильніші (сильніших за неї не буває, хіба що байдужіші), – сильніші за слабких. Жінки – зрідка, більшість жінок залишається у тому «поживному середовищі». Частіше будуть сильніші чоловіки, які битимуться мошкарою у перламутрову синь її глибоких очей, які існуватимуть її поезіями, які до крові ранитимуться і ламатимуть кістки об гострі скелі її віршів. Господи, вони навіть плакатимуть… плакатимуть над глибинами її душі…. її навіжено-гострих, її нещадно-безборонних, її бентежно-ошалілих чуттів. І тепер все, що окрім неї і поза нею, то пласке і прісне, і вже все, що було «до» - приземлена банальність. І вже не буде спокою, бо її блакитна жилка на вилиці… на вилиці…, і її блакитна кров… і жилка… не пульсує. Битимуться об камінь, допоки не помітять, що пульсу немає. Там і розіб’ються. Тіла їх розбухнуть, довго гойдатимуться на поверхні, останками чіплятимуться за вимите почорніле коріння поки з роками не перетворяться на мул. Мул, у найродючіший з якого вона, можливо, колись посадить зернятком слова якусь водорослиночку. Шкода…
Ну а вже останні – сильні, мовчатимуть. Не підійдуть. На відстані. Відстані чого? – Мабуть, болю. Пустого коридору болю і найвищого захоплення.
«вже ні болю, ні сну, ні розлуки нема…»
Насправді їй навіть байдуже талановитою її назвуть, чи бездарною. Що їй визнання, що їй статуси і коментарі, реверанси і енергетика.
Вона самодостатня! Вона графічно окреслена і вирізана з листка оцих залежностей і любовей. Її кров блакитного кольору. Її жилка не б’ється. Її світ глибоко-недосяжний. Впадина, яка утворилася під час розлому тектонічних плит, і тільки одна сліпа риба-чудовисько. Сліпа. І чуттєва.
Світ справжній. Так справжній, але такий позаглибинний, позамежний. Вона цього не хотіла. Не прагла. Просто так сталося. Так склалося. Так вирізалося.

Але вона досконала! І тому я теж б’юся грудьми об скелі її віршів, дряпаю коліна, роздираю долоні. Вона магніт, вона принада, вона наркотик. Чому не тікаю? Мабуть тому, що слабка. Бо хочу віддати всю свою червону і гарячу кров для її серця. Можливо задихнуться її поезії, можливо заволає вона від болю, але винирне. І дихатиме, дихатиме поряд із нами – такими недосконалими, такими земними.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-09-12 16:25:10
Переглядів сторінки твору 1835
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.658 / 6  (4.936 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 5.619 / 6  (4.978 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.11.01 11:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2019-07-13 18:48:02 ]
Ох, Оленко, і про кого ж це так майстерно-премайстерно! Хто ця Богиня, блакитної крові? ).
І чому вона дивиться Вгору, натомість, коли вся жіноча природа глядить з небесних висот свої юності униз, де з праху земного ростуть дерева чоловіків...
Невже якесь дерево зможе перерости її природу?