ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2023.03.31 10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.

Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб

Нінель Новікова
2023.03.31 10:13
СТАНОВЛЕННЯ. І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст

Віктор Кучерук
2023.03.31 05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.

Юрій Гундарєв
2023.03.30 19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл

Юрій Гундарєв
2023.03.30 19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.

Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.

Наталія Кравченко
2023.03.30 18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи

Євген Федчук
2023.03.30 14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба

Іван Потьомкін
2023.03.30 14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало

Віктор Кучерук
2023.03.30 13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.

Володимир Каразуб
2023.03.30 11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,

Ігор Деркач
2023.03.30 11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе

Теді Ем
2023.03.30 09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.

Змінили стан планети кардинально.

Тетяна Левицька
2023.03.30 09:29
Убогій лиха хуртовина
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.

Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи

Микола Дудар
2023.03.29 22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу

Сергій Комарецький
2023.03.29 14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!

Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую

Іван Потьомкін
2023.03.29 14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Осінь (1979) / Проза

 Досконалість
Ось тут вона і живе. Навіть більше – тільки тут вона і живе. Слово за словом, слово до слова – б’ється її графічно окреслене серце, дихають її довгі буро-зелені нитки ламінарії та спірогіри, болять її води чорноглибинні. Тут вона довершена! Тут вона неперевершена!
Найскладніша фізика – створити вакуум мікросвіту. Їй це вдалося.
На крем’яні досконалі риси художньо лягає макіяж, на ідеально пропорційні вигини тіла бездоганно сідає одяг, виточені рухи, ідеальна у балансі емоцій міміка, кожне слово безпомилкове, витончене, виважене, вирізьблене і забарвлене. Тонка, іронічна, талановита. І блакитна жилка на вилиці… Найвищий рівень мімікрії – не для самозахисту, самозахист – це ж таке природно-земне. – Для відлякування найслабших. Тих, хто злякається надмірної білизни шкіри. Вона запросто могла б щодня ходити і кудлато-заспаною, і в домашніх капцях серед міністерських офісів, мистецьких виставок чи блошиних ринків. Та їй байдуже! Але, розумна, вона вже давно зрозуміла, що найпростіше без зайвих коливань повітря – це застосувати мімікрію, що легко віджене слабких.
Слабкі – це ті, які найбільше потребують енергетичного обміну. Підтримок, порад, любові, ненависті, ревнощів, заздрощів, комплексів… такого собі поживного середовища для людських емоцій, тобто ті, енергетичний рівень яких на сто відсотків залежить від допінгу інших.
Потім будуть сильніші. Не за неї сильніші (сильніших за неї не буває, хіба що байдужіші), – сильніші за слабких. Жінки – зрідка, більшість жінок залишається у тому «поживному середовищі». Частіше будуть сильніші чоловіки, які битимуться мошкарою у перламутрову синь її глибоких очей, які існуватимуть її поезіями, які до крові ранитимуться і ламатимуть кістки об гострі скелі її віршів. Господи, вони навіть плакатимуть… плакатимуть над глибинами її душі…. її навіжено-гострих, її нещадно-безборонних, її бентежно-ошалілих чуттів. І тепер все, що окрім неї і поза нею, то пласке і прісне, і вже все, що було «до» - приземлена банальність. І вже не буде спокою, бо її блакитна жилка на вилиці… на вилиці…, і її блакитна кров… і жилка… не пульсує. Битимуться об камінь, допоки не помітять, що пульсу немає. Там і розіб’ються. Тіла їх розбухнуть, довго гойдатимуться на поверхні, останками чіплятимуться за вимите почорніле коріння поки з роками не перетворяться на мул. Мул, у найродючіший з якого вона, можливо, колись посадить зернятком слова якусь водорослиночку. Шкода…
Ну а вже останні – сильні, мовчатимуть. Не підійдуть. На відстані. Відстані чого? – Мабуть, болю. Пустого коридору болю і найвищого захоплення.
«вже ні болю, ні сну, ні розлуки нема…»
Насправді їй навіть байдуже талановитою її назвуть, чи бездарною. Що їй визнання, що їй статуси і коментарі, реверанси і енергетика.
Вона самодостатня! Вона графічно окреслена і вирізана з листка оцих залежностей і любовей. Її кров блакитного кольору. Її жилка не б’ється. Її світ глибоко-недосяжний. Впадина, яка утворилася під час розлому тектонічних плит, і тільки одна сліпа риба-чудовисько. Сліпа. І чуттєва.
Світ справжній. Так справжній, але такий позаглибинний, позамежний. Вона цього не хотіла. Не прагла. Просто так сталося. Так склалося. Так вирізалося.

Але вона досконала! І тому я теж б’юся грудьми об скелі її віршів, дряпаю коліна, роздираю долоні. Вона магніт, вона принада, вона наркотик. Чому не тікаю? Мабуть тому, що слабка. Бо хочу віддати всю свою червону і гарячу кров для її серця. Можливо задихнуться її поезії, можливо заволає вона від болю, але винирне. І дихатиме, дихатиме поряд із нами – такими недосконалими, такими земними.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-09-12 16:25:10
Переглядів сторінки твору 1868
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.658 / 6  (4.935 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.619 / 6  (4.976 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.798
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.11.01 11:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2019-07-13 18:48:02 ]
Ох, Оленко, і про кого ж це так майстерно-премайстерно! Хто ця Богиня, блакитної крові? ).
І чому вона дивиться Вгору, натомість, коли вся жіноча природа глядить з небесних висот свої юності униз, де з праху земного ростуть дерева чоловіків...
Невже якесь дерево зможе перерости її природу?