Моя улюблена, єдина...
З молитвою у небо йду
І прошу Бога, й Бога – Сина,
Щоб дали справжню свободу.

Яка ти будеш Україно,
Коли всі діти в світ підуть?
Знов, схочуть тебе на колінах
Ті, які спати не дають.

А тих багато біля тебе.
Вони готові через пліт
Орлами вкрити наше небо,
Яке вікном у вільний світ.

А й в себе маєш їх без ліку.
Під наш тризуб отруту ллють,
Щоб з нього зробити каліку
І придушити його суть.

Вони то зором брехні й гніву,
Розколами тебе дарять.
На плач твій ждуть. Не хочуть співу.
А батьки краю тихо сплять...

Сестри опльовують нам маму.
З батьків сміються і дідів.
Так пишуть тобі нову драму
Після дві тисячних років.

А ти? А ти мій рідний краю...
Чомусь здається тихо спиш.
З рідного тебе окрадають,
А ти мовчиш ,й мовчки терпиш.

Одне хоч добре, що не плачеш
І входиш в книги забуття.
Виловлюєш славу козачу
Вдушену колись у сміття.

Ти не здаєшся. Даєш шану
Стрільцям Січовим і УГА,
Борцям за волю – партизанам,
Синам святої нам УПА.

Я впевнений, що будуть плоди...
Що вернуть діти в рідний край.
Тому, улюблений народе
Своїй державі помагай!

Вимолюй кожне завтра – нині.
Небо почує молитви
І в нашій славній Україні
В дійсність замінить предків сни.

І діти будуть гідно жити.
Під своїм небом вчують спів,
Що треба ворогів любити,
Лиш звати їх, як ворогів.
u7/104