
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
2025.09.18
21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
2025.09.18
19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
2025.09.18
18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
2025.09.18
12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
2025.09.18
11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
2025.09.18
09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА
Отже, мені виповнилося 70 років!
З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
Півсонети
25
Насподі вікон стигне блякле сонце,
в Старому Місті – музика і тлін.
Мене пантрують леви-охоронці,
що віддано тримаються колін.
Ця охорона виправдана, заки
я поетично вірую у знаки –
невидимі сліди від підошов.
А ці містичні леви, як і личить –
невидимі, погордливі, величні,
ідуть услід – куди б я не пішов.
26
Сурове небо шите голубами:
на сірім – чорне, біле і рябе.
В осіннім Львові люду – наче спаму,
і в цьому спамі меншає тебе.
Всі почуття прості й рівновеликі.
На тлі небес – будівель древні лики.
У цьому місті простір – це струна,
що напнута між мною і тобою,
вона дзвенить надсадною любов’ю,
в якій вібрують наші імена.
27
На тлі небес – пухнасті білі вівці,
які чекають свого пастуха.
Він повен суму й музики по вінця,
його хода тривожна і глуха.
Вже чутно кроки – він іде зі сходу,
і дістає мелодії зі споду,
та в цих мелодій стільки самоти,
що віршами завдячую йому я,
а все довкруж сполохано німує…
Їх /із живих/ розчуєш саме ти.
28
Старовини вигадлива постава –
опора гордівливим небесам.
Нічним довкіллям шириться Полтава.
Я у Полтаві – завше – ніби сам.
Довкола мене – зболене минуле,
рихтоване, розпродане, поснуле,
з доволі упізнаваним лицем:
миколине, панасове, петрове,
іванове й марусине – до крові,
і вірине… Хоча я не про це.
29
У чорній шибці – повня балухата,
довкола неї – зоряні світи,
і в кожнім з них – подібна нашій хата,
в яку мені ніколи не ввійти.
По духу я землянин – плоть від плоті,
я не сідав у крісла зорельотів
і не лишався з небом сам на сам.
Та варто різко встати серед ночі,
дурненьке серце тьохкає і хоче
кудись туди – назад – у небеса.
30
Вагітне небо висне наді мною,
пологи снігу будуть затяжні.
Я щозими стаю біблійним Ноєм, –
слова попарно віддані мені.
Потоп зими вкриває Україну,
притулок дому зносить, як пір'їну,
усе довкруж вирує і тече!
Це море – біле, враже, безіменне,
слова поримно туляться до мене,
письмовий стіл – до квітня – мій ковчег!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півсонети

Насподі вікон стигне блякле сонце,
в Старому Місті – музика і тлін.
Мене пантрують леви-охоронці,
що віддано тримаються колін.
Ця охорона виправдана, заки
я поетично вірую у знаки –
невидимі сліди від підошов.
А ці містичні леви, як і личить –
невидимі, погордливі, величні,
ідуть услід – куди б я не пішов.
26
Сурове небо шите голубами:
на сірім – чорне, біле і рябе.
В осіннім Львові люду – наче спаму,
і в цьому спамі меншає тебе.
Всі почуття прості й рівновеликі.
На тлі небес – будівель древні лики.
У цьому місті простір – це струна,
що напнута між мною і тобою,
вона дзвенить надсадною любов’ю,
в якій вібрують наші імена.
27
На тлі небес – пухнасті білі вівці,
які чекають свого пастуха.
Він повен суму й музики по вінця,
його хода тривожна і глуха.
Вже чутно кроки – він іде зі сходу,
і дістає мелодії зі споду,
та в цих мелодій стільки самоти,
що віршами завдячую йому я,
а все довкруж сполохано німує…
Їх /із живих/ розчуєш саме ти.
28
Старовини вигадлива постава –
опора гордівливим небесам.
Нічним довкіллям шириться Полтава.
Я у Полтаві – завше – ніби сам.
Довкола мене – зболене минуле,
рихтоване, розпродане, поснуле,
з доволі упізнаваним лицем:
миколине, панасове, петрове,
іванове й марусине – до крові,
і вірине… Хоча я не про це.
29
У чорній шибці – повня балухата,
довкола неї – зоряні світи,
і в кожнім з них – подібна нашій хата,
в яку мені ніколи не ввійти.
По духу я землянин – плоть від плоті,
я не сідав у крісла зорельотів
і не лишався з небом сам на сам.
Та варто різко встати серед ночі,
дурненьке серце тьохкає і хоче
кудись туди – назад – у небеса.
30
Вагітне небо висне наді мною,
пологи снігу будуть затяжні.
Я щозими стаю біблійним Ноєм, –
слова попарно віддані мені.
Потоп зими вкриває Україну,
притулок дому зносить, як пір'їну,
усе довкруж вирує і тече!
Це море – біле, враже, безіменне,
слова поримно туляться до мене,
письмовий стіл – до квітня – мій ковчег!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію