
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
2023.03.30
11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
2023.03.30
11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
2023.03.30
09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
2023.03.30
09:29
Убогій лиха хуртовина
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
2023.03.29
22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
2023.03.29
14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
2023.03.29
14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
2023.03.29
11:20
У вагон метро заходять
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
2023.03.29
09:54
Я буду навіки
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
2023.03.29
09:16
Нарциси із павичими хвостами
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.21
2023.03.20
2023.03.06
2023.03.04
2023.03.01
2023.02.26
2023.02.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
Півсонети
25
Насподі вікон стигне блякле сонце,
в Старому Місті – музика і тлін.
Мене пантрують леви-охоронці,
що віддано тримаються колін.
Ця охорона виправдана, заки
я поетично вірую у знаки –
невидимі сліди від підошов.
А ці містичні леви, як і личить –
невидимі, погордливі, величні,
ідуть услід – куди б я не пішов.
26
Сурове небо шите голубами:
на сірім – чорне, біле і рябе.
В осіннім Львові люду – наче спаму,
і в цьому спамі меншає тебе.
Всі почуття прості й рівновеликі.
На тлі небес – будівель древні лики.
У цьому місті простір – це струна,
що напнута між мною і тобою,
вона дзвенить надсадною любов’ю,
в якій вібрують наші імена.
27
На тлі небес – пухнасті білі вівці,
які чекають свого пастуха.
Він повен суму й музики по вінця,
його хода тривожна і глуха.
Вже чутно кроки – він іде зі сходу,
і дістає мелодії зі споду,
та в цих мелодій стільки самоти,
що віршами завдячую йому я,
а все довкруж сполохано німує…
Їх /із живих/ розчуєш саме ти.
28
Старовини вигадлива постава –
опора гордівливим небесам.
Нічним довкіллям шириться Полтава.
Я у Полтаві – завше – ніби сам.
Довкола мене – зболене минуле,
рихтоване, розпродане, поснуле,
з доволі упізнаваним лицем:
миколине, панасове, петрове,
іванове й марусине – до крові,
і вірине… Хоча я не про це.
29
У чорній шибці – повня балухата,
довкола неї – зоряні світи,
і в кожнім з них – подібна нашій хата,
в яку мені ніколи не ввійти.
По духу я землянин – плоть від плоті,
я не сідав у крісла зорельотів
і не лишався з небом сам на сам.
Та варто різко встати серед ночі,
дурненьке серце тьохкає і хоче
кудись туди – назад – у небеса.
30
Вагітне небо висне наді мною,
пологи снігу будуть затяжні.
Я щозими стаю біблійним Ноєм, –
слова попарно віддані мені.
Потоп зими вкриває Україну,
притулок дому зносить, як пір'їну,
усе довкруж вирує і тече!
Це море – біле, враже, безіменне,
слова поримно туляться до мене,
письмовий стіл – до квітня – мій ковчег!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півсонети

Насподі вікон стигне блякле сонце,
в Старому Місті – музика і тлін.
Мене пантрують леви-охоронці,
що віддано тримаються колін.
Ця охорона виправдана, заки
я поетично вірую у знаки –
невидимі сліди від підошов.
А ці містичні леви, як і личить –
невидимі, погордливі, величні,
ідуть услід – куди б я не пішов.
26
Сурове небо шите голубами:
на сірім – чорне, біле і рябе.
В осіннім Львові люду – наче спаму,
і в цьому спамі меншає тебе.
Всі почуття прості й рівновеликі.
На тлі небес – будівель древні лики.
У цьому місті простір – це струна,
що напнута між мною і тобою,
вона дзвенить надсадною любов’ю,
в якій вібрують наші імена.
27
На тлі небес – пухнасті білі вівці,
які чекають свого пастуха.
Він повен суму й музики по вінця,
його хода тривожна і глуха.
Вже чутно кроки – він іде зі сходу,
і дістає мелодії зі споду,
та в цих мелодій стільки самоти,
що віршами завдячую йому я,
а все довкруж сполохано німує…
Їх /із живих/ розчуєш саме ти.
28
Старовини вигадлива постава –
опора гордівливим небесам.
Нічним довкіллям шириться Полтава.
Я у Полтаві – завше – ніби сам.
Довкола мене – зболене минуле,
рихтоване, розпродане, поснуле,
з доволі упізнаваним лицем:
миколине, панасове, петрове,
іванове й марусине – до крові,
і вірине… Хоча я не про це.
29
У чорній шибці – повня балухата,
довкола неї – зоряні світи,
і в кожнім з них – подібна нашій хата,
в яку мені ніколи не ввійти.
По духу я землянин – плоть від плоті,
я не сідав у крісла зорельотів
і не лишався з небом сам на сам.
Та варто різко встати серед ночі,
дурненьке серце тьохкає і хоче
кудись туди – назад – у небеса.
30
Вагітне небо висне наді мною,
пологи снігу будуть затяжні.
Я щозими стаю біблійним Ноєм, –
слова попарно віддані мені.
Потоп зими вкриває Україну,
притулок дому зносить, як пір'їну,
усе довкруж вирує і тече!
Це море – біле, враже, безіменне,
слова поримно туляться до мене,
письмовий стіл – до квітня – мій ковчег!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію