Автор перекладу: Юрій Лазірко

Translation:

Йолько, Йолько, згадалось літо зі сну,
Як писала: "зле мені,
Вирвися хоч би зараз,
Вдій щось, ану,
Не лишай тут самою, о ні".

А нажебрав бензину,
Гнав через ніч,
Хрип мотор з останніх сил,
Аби бути в тобі знов,
Сміятись, клясти,
Все так просто бувало в ті дні.

Спав малюк за стіною,
Чуйний як птах,
Хай йому Бог випростує сни!
Ти казала — ніколи, ніколи аж так
Смак солодкий , мов кров, у сльози.

REF:
Емігрував я із обійм нарано,
Дні виганяли, ночі повертали,
Дане було нам затемнення сонця,
Інше наступить може за сто літ.

Йшли черниці по пляжу, а сонце вниз,
Все спадало, а впасти ніяк,
Чоловік там, за морем фунти складав
На Тойоту красиву, аж страх.

Муж любив твій порядок і повне скло,
Наречну, як сон, знав, що мав,
Але зрадила з бусом Арабів його,
Він собою ніколи не став.

REF

В дужій ванні жили ми і рідко так
Виповазли на сушу, весь час
Чародійка горілка в танці вела,
А мета за два кроки від нас.

До цих пір я не знаю — як це почалось,
Як погасло — знати б мені,
Поруч різні, зі мною, прокидаюсь не сам,
Але все не так просто в ці дні.


Original:

Jolka, Jolka,
Pamiętasz lato ze snu,
Gdy pisałaś: "tak mi źle,
Urwij się choćby zaraz,
Coś ze mną zrób,
Nie zostawiaj tu samej, o nie".

Żebrząc wciąż o benzynę,
Gnałem przez noc,
Silnik rzęził ostatkiem sił,
Aby być znowu w Tobie,
Śmiać się i kląć,
Wszystko było tak proste w te dni.

Dziecko spało za ścianą,
Czujne jak ptak,
Niechaj Bóg wyprostuje mu sny!
Powiedziałaś, że nigdy, że nigdy aż tak
słodkie były, jak krew Twoje łzy

REF:
Emigrowałem z objęć Twych nad ranem,
Dzień mnie wyganiał, nocą znów wracałem,
Dane nam było, słońca zaćmienie,
Następne będzie, może za sto lat.

Plażą szły zakonnice, a słońce w dół,
Wciąż spadało nie mogąc spaść,
Mąż tam w świecie za funtem, odkładał funt,
Na Toyotę przepiękną, aż strach.

Mąż Twój wielbił porządek i pełne szkło,
Narzeczoną miał kiedyś, jak sen,
Z autobusem Arabów zdradziła go,
Nigdy nie był już sobą, o nie

REF:
Emigrowałem z ramion Twych nad ranem,
Dzień mnie wyganiał, nocą znów wracałem,
Dane nam było, słońca zaćmienie,
Następne będzie, może za sto lat.

W wielkiej żyliśmy wannie i rzadko tak,
Wypełzaliśmy na suchy ląd,
Czarodziejka gorzałka tańczyła w nas,
Meta była o dwa kroki stąd.

Nie wiem ciągle dlaczego zaczęło się tak,
Czemu zgasło też nie wie nikt,
Są wciąż różne koło mnie, nie budzę się sam,
Ale nic nie jest proste w te dni.