Зарано цього року настала осінь. Цей неочікуваний холод заліз у саму душу, охопивши її раптовою депресією, спліном, меланхолією... Чи як там це називається?
І раптом ти прокидаєшся вранці з єдиним бажанням: лишитися в ліжку й нікуди не йти. Без жодного бажання йдеш на роботу. Працюєш на автопілоті. Слава Богу, що маю гарний автопілот, на якому можу протриматися до закінчення таких от нападів... Готуєш їжу на автопілоті. Граєшся з дитиною й пестиш чоловіка — також. Хіба так можна? Може, вони також на автопілоті й вони це приймають лише тому, що так потрібно. А якщо вони при пам’яті, то можуть помічати, що з тобою щось не так і ображатися, що ти ніби оболонкою тут, і граєшся і пестиш, а насправді тебе тут нема. Тебе нема ніде в такі хвилини. Замість тебе — автопілот.
Хочеться переглянути старі фото з літнього відпочинку, аби поглянути на себе усміхнену в промінях яскравого сонця, зігрітися гарними спогадами... Відкриваєш файли і раптом бачиш, що за тією посмішкою сховався сум. Що насправді все було тоді не так, що посміхалася тільки в камеру, на публіку. В надії, що колись такими от депресивними вечорами та посмішка зігріє. Але хіба може зігріти фальшива посмішка? І думєш собі: яке я лайно, коли я навіть не можу надибати щасливих моментів, якими б могла зараз зігрітися. І робота лайно, що не захоплює й не може допомогти вийти з цього стану. І фільм, який дивилася, шукаючи випадкового сміху - лайно... І ось ця книжка, на яку я так сподівалася, що вона мене розрадить — також.
Викинути, вишвирнути все геть, на смітник!
Змінити квартиру, змінити чоловіка, поміняти роботу, виїхати з міста, з країни!!! Ще можна зробити пластичну операцію й поміняти зовнішність, аби створити повну ілюзію змін.
АЛЕ! Тільки ілюзію.
Тому що насправді треба взяти себе за пасмо волосся і тягти, як ріпку. Або напіддати собі чарівного пенделя. Або не собі, а шукати когось, хто напіддасть. Можна навіть знайти пригод на п’яту точку: створити ситуацію, в якій автопілот не вирулить й доведеться включатися в аварійному режимі.
А ще можна з любов’ю поставитися до себе. Взяти вихідний. Виспатися. Жодного алкоголю, кави й тютюну. Сказати чесно близьким: не чіпайте мене, я не здатна вам зараз приділити увагу. Приготуйте собі їжу. Сходіть без мене погуляти. Мене зараз немає. Я вимкнена. Не дивитися дурні кіна, не читати беззмістовні книжки, не шукати загублене серед мотлоху старих фоток і спогадів. Просто перезаванатажитися.
І ось: вийшло сонце. Осінь насправді, хоча й дождлива, але золота. Й чоловік — коханий, а дитина — розумна. Робота захоплююча та цікава. Фільм смішний. Книжка — наповнена філософським змістом. І що найнезрозуміліше — це фотки. Я на них щаслива. Відпустка була вдалою і я на кожному фото посміхаюся найщирішою посмішкою, яка тільки можлива.
Терміново-терміново треба працювати, любити, жити... Я ж стільки проспала!
Що ж, життя - боротьба. Інколи з власним автопілотом.