
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.24
16:05
Всує ти в суєті
стоїш, стовбичиш, Сталіне,
старанно стертий старий –
історії протиставлений.
Стиха ступив в застій
з конституційними святами
і заганяв у стрій
стоїш, стовбичиш, Сталіне,
старанно стертий старий –
історії протиставлений.
Стиха ступив в застій
з конституційними святами
і заганяв у стрій
2025.09.24
15:46
У царстві снігу, як у задзеркаллі,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.
У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
Все навпаки і манить глибина.
Тебе провалля снігу налякало,
Що пропікає до самого дна.
У царстві снігу безконечнім, давнім
Мороз сягає глибини віків.
Проймає пісня снігу, ніби дайни,
2025.09.24
14:05
Білим світом сум
Тайно спокій крадне.
Від печальних дум
Серця квітка в’яне.
Приспів:
Хай журба-печаль
Буде трохи світла,
Тайно спокій крадне.
Від печальних дум
Серця квітка в’яне.
Приспів:
Хай журба-печаль
Буде трохи світла,
2025.09.24
12:19
Причепурена ти у барвисте,
Ніби квіти цвітуть у степу,
А на шії червоне намисто.
Ти народжуєшся за добу
У руках українських майстерних –
Оберіг із шматочків тканин.
Уособлення ти характерних
Сподівань задушевних глибин.
Ніби квіти цвітуть у степу,
А на шії червоне намисто.
Ти народжуєшся за добу
У руках українських майстерних –
Оберіг із шматочків тканин.
Уособлення ти характерних
Сподівань задушевних глибин.
2025.09.23
23:03
Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.
Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --
2025.09.23
18:14
У середу близько п’ятої ледь розвидниться
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір
2025.09.23
14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.
Сну розкидані
2025.09.23
11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2025.09.23
09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...
2025.09.22
22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,
2025.09.22
19:07
Сонет)
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?
2025.09.22
16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.
Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін
2025.09.22
15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.
І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,
2025.09.22
14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.
Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.
2025.09.22
10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.
Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?
2025.09.22
10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Пуд солі. Бочка кави.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пуд солі. Бочка кави.
Раніше казали: «Щоб пізнати людину, треба пуд солі з’їсти разом!»
Пуд солі – цілих шістнадцять кілограмів. Здається, це багато. Тим більше, що раніше сіль була в дефіциті, то при приготуванні їжі вживали її дуже економно. Тепер все не так і хто любить солоненьке, то за якихось сім - десять років може запросто оприходувати той пуд й оком не мигнути. І не обов’язково при цьому з кимось тусуватися постійно. Та й сумнівний це в наші часи вираз – навіть якщо ти живеш під одним дахом з людиною десять років, ви їсте їжу з одного холодильника й навіть спите в одному ліжку – можете одне одного не знати. Не ділитися сокровенним, не говорити про наболіле, не виявляти ні найгірші, ні найкращі риси характеру. Люди живуть у власних світах і тільки іноді присилають одне одному мессіджі: з сусідньої кімнати в кухню через соцмережу: «Постав чайник. Чайку схотілося.» Або з балкону смс: «Принеси попільничку. Забув, а вже курю.». Або просто записку на кухонному столі рано-вранці: «Я вже пішла. Їжа в мікроволновці – розігрій собі.» Але, погодьтеся, щоб пізнати людину, потрібна якась динаміка, драйв, реальне спілкування врешті-решт…
Існує й інша проблема у тому, щоб пізнавати людину, пожираючи з нею разом пуд солі. А саме: хто зараз харчується вдома? Йдучи рано-вранці з дому, люди п’ють каву з автоматів, або заїжджають на Макдрайв. Лопають вранішній бутерброд в офісі, запиваючи розчинною бурдою. Обідати йдуть в корпоративну столовку, або замовляють піццу через інтернет, або бабулька приносить офісні обіди. І люди поглинають те їдло, запиваючи літрами кави. Ввечері хтось з колег пропонує: «А ходімо в боулінг чи пограти в мафію!» І ви їсте роли-суші-такі-макі в якомусь розважальному центрі й запиваєте те алкогольними коктейлями, шліфуючи каппучіно, латте, американо…
Таким чином, що? Ти зовсім не знаєш тих, з ким живеш, з ким мав би з’їсти пуд солі. Але знаєш найменші подробиці, до кольок у шлунку, про тих, з ким випив бочку кави.
Кава – це привід до спілкування. Кава – робочий процес. Кава – спроба звільнити голову від думок, в моменти, коли мозок від напруги закипає. Кава – пахне коханням, дружбою, сексом… Чи навпаки: кохання, дружба й секс пахнуть кавою?
Тож, щоб пізнати людину в наш час, не треба їсти пуд солі – достатньо випити бочку кави.
Пуд солі – цілих шістнадцять кілограмів. Здається, це багато. Тим більше, що раніше сіль була в дефіциті, то при приготуванні їжі вживали її дуже економно. Тепер все не так і хто любить солоненьке, то за якихось сім - десять років може запросто оприходувати той пуд й оком не мигнути. І не обов’язково при цьому з кимось тусуватися постійно. Та й сумнівний це в наші часи вираз – навіть якщо ти живеш під одним дахом з людиною десять років, ви їсте їжу з одного холодильника й навіть спите в одному ліжку – можете одне одного не знати. Не ділитися сокровенним, не говорити про наболіле, не виявляти ні найгірші, ні найкращі риси характеру. Люди живуть у власних світах і тільки іноді присилають одне одному мессіджі: з сусідньої кімнати в кухню через соцмережу: «Постав чайник. Чайку схотілося.» Або з балкону смс: «Принеси попільничку. Забув, а вже курю.». Або просто записку на кухонному столі рано-вранці: «Я вже пішла. Їжа в мікроволновці – розігрій собі.» Але, погодьтеся, щоб пізнати людину, потрібна якась динаміка, драйв, реальне спілкування врешті-решт…
Існує й інша проблема у тому, щоб пізнавати людину, пожираючи з нею разом пуд солі. А саме: хто зараз харчується вдома? Йдучи рано-вранці з дому, люди п’ють каву з автоматів, або заїжджають на Макдрайв. Лопають вранішній бутерброд в офісі, запиваючи розчинною бурдою. Обідати йдуть в корпоративну столовку, або замовляють піццу через інтернет, або бабулька приносить офісні обіди. І люди поглинають те їдло, запиваючи літрами кави. Ввечері хтось з колег пропонує: «А ходімо в боулінг чи пограти в мафію!» І ви їсте роли-суші-такі-макі в якомусь розважальному центрі й запиваєте те алкогольними коктейлями, шліфуючи каппучіно, латте, американо…
Таким чином, що? Ти зовсім не знаєш тих, з ким живеш, з ким мав би з’їсти пуд солі. Але знаєш найменші подробиці, до кольок у шлунку, про тих, з ким випив бочку кави.
Кава – це привід до спілкування. Кава – робочий процес. Кава – спроба звільнити голову від думок, в моменти, коли мозок від напруги закипає. Кава – пахне коханням, дружбою, сексом… Чи навпаки: кохання, дружба й секс пахнуть кавою?
Тож, щоб пізнати людину в наш час, не треба їсти пуд солі – достатньо випити бочку кави.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію