Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Пуд солі. Бочка кави.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пуд солі. Бочка кави.
Раніше казали: «Щоб пізнати людину, треба пуд солі з’їсти разом!»
Пуд солі – цілих шістнадцять кілограмів. Здається, це багато. Тим більше, що раніше сіль була в дефіциті, то при приготуванні їжі вживали її дуже економно. Тепер все не так і хто любить солоненьке, то за якихось сім - десять років може запросто оприходувати той пуд й оком не мигнути. І не обов’язково при цьому з кимось тусуватися постійно. Та й сумнівний це в наші часи вираз – навіть якщо ти живеш під одним дахом з людиною десять років, ви їсте їжу з одного холодильника й навіть спите в одному ліжку – можете одне одного не знати. Не ділитися сокровенним, не говорити про наболіле, не виявляти ні найгірші, ні найкращі риси характеру. Люди живуть у власних світах і тільки іноді присилають одне одному мессіджі: з сусідньої кімнати в кухню через соцмережу: «Постав чайник. Чайку схотілося.» Або з балкону смс: «Принеси попільничку. Забув, а вже курю.». Або просто записку на кухонному столі рано-вранці: «Я вже пішла. Їжа в мікроволновці – розігрій собі.» Але, погодьтеся, щоб пізнати людину, потрібна якась динаміка, драйв, реальне спілкування врешті-решт…
Існує й інша проблема у тому, щоб пізнавати людину, пожираючи з нею разом пуд солі. А саме: хто зараз харчується вдома? Йдучи рано-вранці з дому, люди п’ють каву з автоматів, або заїжджають на Макдрайв. Лопають вранішній бутерброд в офісі, запиваючи розчинною бурдою. Обідати йдуть в корпоративну столовку, або замовляють піццу через інтернет, або бабулька приносить офісні обіди. І люди поглинають те їдло, запиваючи літрами кави. Ввечері хтось з колег пропонує: «А ходімо в боулінг чи пограти в мафію!» І ви їсте роли-суші-такі-макі в якомусь розважальному центрі й запиваєте те алкогольними коктейлями, шліфуючи каппучіно, латте, американо…
Таким чином, що? Ти зовсім не знаєш тих, з ким живеш, з ким мав би з’їсти пуд солі. Але знаєш найменші подробиці, до кольок у шлунку, про тих, з ким випив бочку кави.
Кава – це привід до спілкування. Кава – робочий процес. Кава – спроба звільнити голову від думок, в моменти, коли мозок від напруги закипає. Кава – пахне коханням, дружбою, сексом… Чи навпаки: кохання, дружба й секс пахнуть кавою?
Тож, щоб пізнати людину в наш час, не треба їсти пуд солі – достатньо випити бочку кави.
Пуд солі – цілих шістнадцять кілограмів. Здається, це багато. Тим більше, що раніше сіль була в дефіциті, то при приготуванні їжі вживали її дуже економно. Тепер все не так і хто любить солоненьке, то за якихось сім - десять років може запросто оприходувати той пуд й оком не мигнути. І не обов’язково при цьому з кимось тусуватися постійно. Та й сумнівний це в наші часи вираз – навіть якщо ти живеш під одним дахом з людиною десять років, ви їсте їжу з одного холодильника й навіть спите в одному ліжку – можете одне одного не знати. Не ділитися сокровенним, не говорити про наболіле, не виявляти ні найгірші, ні найкращі риси характеру. Люди живуть у власних світах і тільки іноді присилають одне одному мессіджі: з сусідньої кімнати в кухню через соцмережу: «Постав чайник. Чайку схотілося.» Або з балкону смс: «Принеси попільничку. Забув, а вже курю.». Або просто записку на кухонному столі рано-вранці: «Я вже пішла. Їжа в мікроволновці – розігрій собі.» Але, погодьтеся, щоб пізнати людину, потрібна якась динаміка, драйв, реальне спілкування врешті-решт…
Існує й інша проблема у тому, щоб пізнавати людину, пожираючи з нею разом пуд солі. А саме: хто зараз харчується вдома? Йдучи рано-вранці з дому, люди п’ють каву з автоматів, або заїжджають на Макдрайв. Лопають вранішній бутерброд в офісі, запиваючи розчинною бурдою. Обідати йдуть в корпоративну столовку, або замовляють піццу через інтернет, або бабулька приносить офісні обіди. І люди поглинають те їдло, запиваючи літрами кави. Ввечері хтось з колег пропонує: «А ходімо в боулінг чи пограти в мафію!» І ви їсте роли-суші-такі-макі в якомусь розважальному центрі й запиваєте те алкогольними коктейлями, шліфуючи каппучіно, латте, американо…
Таким чином, що? Ти зовсім не знаєш тих, з ким живеш, з ким мав би з’їсти пуд солі. Але знаєш найменші подробиці, до кольок у шлунку, про тих, з ким випив бочку кави.
Кава – це привід до спілкування. Кава – робочий процес. Кава – спроба звільнити голову від думок, в моменти, коли мозок від напруги закипає. Кава – пахне коханням, дружбою, сексом… Чи навпаки: кохання, дружба й секс пахнуть кавою?
Тож, щоб пізнати людину в наш час, не треба їсти пуд солі – достатньо випити бочку кави.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
