Вона є киця, хоч і блудниця,– колодязь насолоди-красоти…
        Ти сієш сім’я і твоє ім’я! За все, завжди відповідаєш ти.
автор
            1
    Вони твердо знали,– любіть ближнього! Коли він її зустрів, то аж крикнув щиро:”Боже! Як я люблю її!” Коли вона глянула на нього, то крикнула щиро: ”Боже! Я люблю його!” Злились вони устами, сплелись тілами…Він посіяв сім’я своє в лоно її. Коли сім’я прийнялось, і це стало видно, то вона перестала бути такою красивою, як до того. Тоді він щиро сказав: ”О Боже! Я ж не люблю її насправді!” Почувши такі його слова, вона сказала щиро: ”Я не такого його любила! Я не люблю його насправді.” Він пішов жити до іншої, тої, яку ”насправді любив”. А вона… народила сина, сказала немічному: ”Живи собі, як знаєш!” і пішла жити до іншого, того, якого ”справді любила”.
    І запанувала довкруг ”палка і щира любов”.
            2
    Милосердні божі люди взялись ростити покинутого сина.Ростили його в постійній праці та богобоязним. Вони завжди казали йому:”…шануй батька й матір своїх!”
    Коли він виріс, обжився та збудував будинок собі, то запитав: ”А котра є матір моя?” Йому відповіли: ”Он та, під муром, вся вже синя від недуг!” І впав він їй до ніг: ”Прости мені, мамо!” Взяв її на руки, відніс до лікарів… ”Мамо, ось мій дім, ось тобі кімната, живи тут.”Знову запитав він: ”А котрий є батько мій?” Йому відповіли:”Он той, бездомний, що на смітнику живе!” І впав він йому до ніг: ”Прости мені батьку мій. Я знаю, ти не маєш де жити. У моєму дворі є простора собача будка, приходь, можеш поселитись в ній!”
            3
    Сувора і холодна була осінь. Прийшов батько в двір сина свого, тай поселився в собачій буді, і живе там. Як побачив це син, то зм’якло серце його:”Іди тату в будинок, ось тобі кімната, живи там, а я куплю собаку, хай живе в тій буді.” Як почув такі слова батько, то аж загарчав несамовито і вхопився зубами за край буди: ”Мій любий синочку, не купляй собі собаку. Дозволь, хай я буду охороняти твоє майно, тебе і матір, бо я заслужив бути собакою!”

До 2009 р.