Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Твій Страх ;)
Я живу у тобі,
Я в твоїх думках
І в твоїй будові.
Я живу в тобі
Днями і ночами,
Вічно ти в журбі
Моїми слідами.
Моїми ідеш
Ти завжди стежками,
Я оплоти меж,
Я стіна з замками.
СЛУХАЙСЯ МЕНЕ!
БІЙСЯ! ПОВИНУЙСЯ!
Хай тебе веде
Моя стежка вузька.
Хай до тебе сон
Тут в житті прилине,
Щоб і не було,
Тут тебе й хвилини.
Щоб забувся десь
Між моїх кошмарів,
Стратився увесь
І не взнав, що далі...
І не взнав Життя,
І його пригоди,
І що є лиш я,
Там де розум бродить.
Там де він блука...
Темними стежками,
Там моя рука
Розум твій лякає...
Там я лиш живу,
В темнім коридорі,
Я не наяву!
Я думок лиш злодій.
Я їх украду,
Й поведу де темно,
Скажу їм біду,
Це для мене легко :-)
Я лише твій страх,
Я живу лиш в тобі,
Тут мене нема!!!
Я в думках, я злодій!
Я завжди краду
Час твій у ці миті,
Бо заснув твій Дух,
Й "форточки" відкриті.
Я в них прокрадусь,
Й Мозок налякаю,
В вир думок вселюсь,
Хай вони літають.
Хай вони бринять,
Як шалені бджоли,
В цей же час тут я
Заберу все твоє:
Заберу цю Мить,
Насолоду Світом,
Заберу рядки,
Заберу всі Квіти,
Заберу Святе,
Те як сходить Сонце,
Як сніжок іде,
І як дощ в віконце,
Як шумить трава,
Як літає вітер...
Ну а ти в думках...
Тай за мною підеш...
епілог
Й не побачиш ти
В Світі тут нічого,
Будеш з страхом йти, -
То загубиш Бога!
Дякую :-) 11.10.2013р.
У вірші хотів описати як діє наш страх. Замітив, що в голові постійно рояться думки, постійно увага відвертається від моменту тут і зараз. Ми завжди чимось журимось, щось плануємо, обдумуємо, і 99% цих думок іде в негативному ключі, бо їх провокують наші страхи, ми постійно боїмось, що щось не вийде, щось піде не так, що ми недостатньо гарні, здібні для чогось... когось... А насправді - це все непомітні ігри нашого страху.
Тому вирішив (точніше не вирішив, так рядки лягли)) віршик скласти як монолог Страху, який хвалиться своїми діяннями, і розказує як він нас контролює. Люди як правило завжди мотивовані страхом....В результаті ми настільки звикли до бігатні думок в голові, що навіть їх не помічаємо.
Потрібно старатись знаходитись тут і зараз, і контролювати ту бурю думок яка виникає з подачі страху.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)