З архіву

Коли вже мав на світ явитись ти,
на зустріч зачекалася родина:
лелек просили влітку принести
у сповиточку первісточка-сина.

Ще бузьки лиш намітили політ,
не з ними поспішав – зі солов’ями
травнево увірватися в цей світ -
весною усміхнутися до мами…

Позаду стільки всяких перших див,
якими потішав ти маму й тата:
і перший звук, і перший солоспів,
і перший зубчик – теж сімейне свято.

Потому повзав із кутка в куток
і вперше сам зіп’явся враз на ноги,
а там – і самостійний перший крок
без жодної опіки й допомоги.

І осідлав абетку, як дихнув,
а далі - що не слово – свіжа віха,
уже й без маминої казки не заснув.
Тож кожне «вперше» - для батьків утіха.

Тепер і вірш уплівся у дива,
і в автомарках чуєшся завзято,
як мама, скоро зможеш віршувать,
і кермувати краще, аніж тато.

А нині - теж уперше - цифра «3»
твій календар дитячий замаїла.
Хай кожної десятої весни
в нової «трійки» виростають крила.

Ти - найцінніший із усіх скарбів,
батьківською любов’ю обігрітий,
колись зумієш за любов батьків
синівською навзаєм засвітити.

Отож тобі, малий, посвята ця,
а також – і для тата, і для мами:
щоб у твоїй любові все життя
щасливими купалися батьками.