ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.01.29 11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.

Борис Костиря
2026.01.29 11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.

На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
ЯК ПРО НАС

Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Маслов (1966) / Поеми

 Свет и Тьма
Ночь

Тьмою объятый стоит,
как будто воздушный –
мир. Обезличенный вид
ничто не нарушит.

Скрытый от пристальных глаз,
реальный и мнимый,
он тем не менее в нас
такой же ранимый.

Можно войти в темноту –
никто не заметит.
Как же понять красоту,
когда её нету?

Всё, напрягая свой взгляд,
ты ищешь руками,
в сумраке ночи деля
на образы память.

А получаешь взамен
безликие тени,
шорох шагов мимо стен
по тёмным ступеням

вдаль,
мимо слов, мимо чувств
и чьих-то признаний,
невоплощённых безумств
немыслимых зданий.

Мир не покажет лица,
его пониманье
прикосновеньем слепца
приходит в сознанье.

И непонятно, как темь,
скрывая улики,
может казаться совсем
пустой и безликой.

Можно ли в ней вообще
себя обнаружить? –
скрытый порядок вещей
внутри и снаружи.

Образ примерив любой
в невидимой шири,
ты остаёшься собой
в потерянном мире,

тщетным усильем зениц,
пытаясь упорно,
не достигаешь границ
вещественной формы.

Не разглядеть суеты,
лишённой соседства
с вещью, предел пустоты
вне причин и следствий.

Спрятав свою глубину
за чёрную рясу,
мир превратился в одну
единую массу

звуков, видений и снов,
где мысли летели
роем ночных мотыльков
и белой метелью.

Будто их кто-то зовёт,
какая-то сила
одушевляет полёт,
и разум бессилен.

Будто включает магнит
закон притяженья
и со Вселенной роднит
слепое круженье.

Важен лишь ориентир,
а не оболочка –
и необъемлемый мир
покажется точкой,

точкой пространства,
окном
из душной квартиры,
малым горчичным зерном
в пучине эфира.

Мысли пытливой сродни,
пространство не дремлет,
в нём пребывают одни
идеи и время.

Время вещей не щадит.
Под пылью вчерашней
в час, когда всё позади,
становится страшно.

Старые вещи – не те,
они бесполезны,
облик отдав темноте,
когда-то исчезнут.

Ветром развеется пыль
и станет условной,
просто на тысячи миль
пустыней безмолвной.

Только при мысли о ней
становится жутко,
можно в потёмках вполне
лишиться рассудка…

Ты потираешь глаза
и ставший привычкой
мир возвращает назад –
зажжённая спичка.

Тень образует черту,
упав от предмета.
Переступив темноту,
последуй за светом,

или навязчивый страх,
пустоте подобный,
запечатлится в глазах
и станет удобным

той темноте зловещей,
холодной и душной,
что поглощает вещи
и трогает души.

Спичка, дарившая свет, –
сгорая, жжёт пальцы…
Тьма. И желания нет
во тьме оставаться.

Вверх устремляется взгляд,
где в небе, как свечи,
звёзды бесстрашно дробят
её бесконечность.

Перед глазами лишь высь
и переплетенье
знаков, роняющих вниз
своё провиденье.

Небо… Светил круговерть
маняще волшебна!
Можно подолгу смотреть
на вечное небо…

Видя летящую нить
звезды безыменной,
просто себя ощутить
частицей Вселенной

и, замирая, искать
в сетях небосвода
ту, что должна была стать
твоей путеводной.

Разные звёзды, как мы,
небесные искры,
и в окружении тьмы
пути их тернисты.

Свет… И безмерная даль
не знает пределов,
чёрная неба вуаль
в сиянии белом!

Там, заполняя объём
глубин мирозданья,
свет обнаружит во всём
конечные грани.

Это в руках темноты
мир видится смутным,
но, обретая черты, –
рождается утром.

Утро

Утро откроет глаза
притихшему миру,
стёкла на луч нанизав,
прольётся в квартиру,

робко мерцая в окне,
распишется светом
там, на холодной стене,
что в сумрак одета.

Ночь за гардину зайдёт
и спрячется в угол.
Утро, подняв небосвод,
проявит округу.

Глянь, отпуская фасад
из серых объятий,
тьма возвращает назад
всё то, что отъято

было украдкой вчера
у спящего дома,
через окно, со двора
рукой невесомой.

Тьма?.. Исчезает она
как сон виртуальный,
россыпи звёзд и луна
лишь в ней и реальны.

Солнце скользит по окну,
и нить паутины
белой рисует одну
земную картину,

мир из особых примет
и свойства свободы –
так демонстрирует Свет
живую природу.

Нитью очертит своей
пропавшие ночью
улицы, скверы, людей:
знакомых и прочих.

Каждый увидит других,
в себе отражая.
Хочется думать о них,
но не искажая

образа, ставшего вдруг
потоком эмоций.
Мысль повторяет свой круг –
и не удаётся…

Может, на время тогда
попытки оставить?
Свет без большого труда
всё скоро исправит.

Непостижимо уму,
без лишнего жеста
Он обозначит всему
конкретное место

и уготованный крест
опустит на плечи
всей бесконечности мест,
слагающих вечность.

Щедро отмерит, сполна,
ни меньше, ни больше –
будет подъёмной она,
нелёгкая ноша.

Делая с ней каждый шаг,
случайный прохожий
не осознает никак,
что вечность – похожа.

Всё повторяется в ней:
слова и предметы,
звёздное небо огней,
сплочённое светом.

Луч, разделив всё вокруг
на сотни понятий,
вырвал у ночи из рук
твой мир восприятий

и, различая предмет
не только по форме,
видишь структуру и цвет,
чрезмерность и норму.

Сам по себе пустота
на вид и на ощупь,
Свет – это вся полнота!
Что может быть проще?..

Свет можно истолковать
(и без шарлатанства),
но невозможно поймать
в глухое пространство.

Явного способа нет,
надежды напрасны,
там ускользающий свет
немедленно гаснет.

Не удаётся объять
небренное бренным –
то, что возможно понять
лишь сердцем смиренным.

Свет, сочетая в себе
пространство и время,
определяет судьбе
посильное бремя.

И, содержаньем своим
весь мир наполняя,
всё возрождается с Ним
и в Нём оживает.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2013-11-06 21:48:05
Переглядів сторінки твору 1720
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.788 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.694 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.695
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.12.25 22:49
Автор у цю хвилину відсутній